Соціально-психологічний вплив АНАЛІЗ СПІЛКУВАННЯ ЯК НАЙБІЛЬШ ТРАДИЦІЙНОГО КОНТЕКСТУ ТА СПОСОБУ УТВОРЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ТА ВПЛИВУ Чаплак Я.В., Костюк О.В.АНАЛІЗ СПІЛКУВАННЯ ЯК НАЙБІЛЬШ ТРАДИЦІЙНОГО КОНТЕКСТУ ТА СПОСОБУ УТВОРЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ТА ВПЛИВУ
Чаплак Я.В., Костюк О.В.
Спілкування – самий «звичний» спосіб встановлювати стосунки з іншими людьми[18]. У більшості випадків, починаючи розмову про психологічний вплив, припускають наявність деяких особливих способів, методів і прийомів, які використовуються з метою його досягнення. Кожен індивідуум постійно в процесі спілкування здійснює певний вплив на свого партнера, впливаючи на його поведінку, стан, вчинки, думки, почуття, уявлення, стосунки[1; 7]. Спілкування — увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного та матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи[16]. Уже сама основа спілкування – мова – сама по собі є сильним інструментом впливу[18].
Безумовно, як форми, так і ступінь, види, ефективність такого впливу сильно варіюють у залежності від багатьох ситуативних факторів і характеристик суб’єкта – ініціатора та об’єкта – адресата спілкування та впливу. Саме спілкування є найбільш традиційним контекстом і способом як установлення міжособистісних стосунків, так і здійснення впливу[1]. Кожна людина володіє вмінням впливу на інших: ми домовляємося про зустрічі, узгоджуємо плани, просимо та надаємо допомогу[19]. Будучи явищем складним і багатовимірним, спілкування включає в себе індивідуальне та суспільне, об’єктивне та суб’єктивне спілкування. Виділяють також пряме та опосередковане, міжперсональне та рольове, міжособистісне та масове, довірливе та конфліктне, закінчене та незакінчене, короткотривале та довготривале, особисте та ділове спілкування[18]. Існують закономірності та спеціальні техніки в дослідженні видів спілкування, які побудовані на реальному та успішному досвіді[19]. На думку М.Душкіної, для того, щоб перейти до розкриття проблеми психологічного впливу потрібно розглянути сутність і структуру міжособистісного спілкування[7]. Щоб розглядати спілкування в традиціях вітчизняної психологічної науки як один із видів діяльності, взаємодії, потрібно спочатку звернутися до поняття діяльності та спільної діяльності[9].
Як зазначає В.Москаленко: «У вітчизняній психології питання зв’язку спілкування та взаємодіяльності є дискусійним. Частина авторів ототожнюють спілкування та взаємодіяльність, інтерпретуючи одне та інше як комунікацію у вузькому значенні (тобто як обмін інформацією), інші розглядають відношення між взаємодією та спілкуванням як відношення форми деякого процесу та його змісту. Інколи говорять про взаємопов’язане, але все ж таки самостійне існування спілкування як комунікації та взаємодії як інтеракції»[15,с.173].Тобто, більшість вітчизняних авторів розглядають взаємодію (інтеракцію) в соціально-психологічному плані як аспект спілкування, що виявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної мети (М.Корнєв, А.Коваленко)[15]. Г.Андрєєва, виходячи з того, що спілкування в широкому розумінні слова включає комунікацію, а у вузькому значенні (як обмін інформацією) розглядає взаємодію як іншу (порівняно з комунікативною) сторону спілкування. Відповідаючи на запитання про те, яка ж така «інша» сторона спілкування розкривається поняттям «взаємодія», вона підкреслює, що ця сторона фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію сумісних дій, що дозволяє індивідам реалізувати загальну для них діяльність[1; 15]. На думку В.Москаленко, таке визначення поняття виключає відрив взаємодії від комунікації, а також виключає їх ототожнення: комунікація зорганізується в ході сумісної діяльності з приводу неї, і саме в цьому процесі людям необхідно обмінюватись і інформацією, і самою діяльністю, тобто розробляти форми і норми сумісних дій. Такий погляд на визначення «взаємодії» як сторони спілкування, є поширеним у вітчизняній соціальній психології[15,с.173]. Саме діяльність та діяльність спілкування, виступаючи в якості активної форми взаємодії індивідуума із соціумом, допомагає йому самостійно досягати мети, вирішувати проблеми та задовольняти власні потреби[18; 7].
Спільна діяльність у психології розглядається, перш за все, як організована система активності взаємодіючих індивідів, спрямована на створення об’єктів культури – і матеріальної, і нематеріальної. Спільна діяльність, та ділове спілкування мають багатоцільовий характер, що обумовлено внутрішніми та зовнішніми зв’язками. Той факт, що акти індивідуальної діяльності є умовою існування та відтворення як самого індивіда, так і процесів групової активності взагалі, свідчить про взаємопроникнення та взаємозбагачення [1; 7; 12; 17]. Спільна діяльність у соціальній психології — це організована система активності людей, що цілеспрямовано взаємодіють з метою створення об'єктів матеріальної та духовної культури[17]
На думку М.Душкіної, проблема та категорія спілкування, безумовно, є однією з основних в психологічній науці. В останні роки саме вивчення проблеми спілкування стало одним із провідних напрямів, наприклад в соціальній психології. Універсальний характер цієї проблеми стає зрозумілим зразу ж таки, при спробі дати визначення спілкуванню, скажімо, як процесу взаємодії двох і більше суб’єктів, спрямованого на: взаємне пізнання; встановлення та розвиток взаємостосунків; здійснення взаємовпливу на стан, погляди, поведінку; взаємну регуляцію спільної діяльності[7].
Ефективність спілкування багато в чому залежить від того, наскільки повноцінно та різносторонньо можуть пізнати одне одного суб’єкти, що спілкуються між собою. У процесі комунікативного пізнання в індивідів формується система уявлень і знань про зовнішні та внутрішні властивості та якості партнерів, і їх ставлення до світу, до людей, до самого себе та про їх соціальний статус[7; 19].
У спілкуванні як процесі послідовних, взаємозалежних поведінкових актів відбуваються такі дії[7]:
1) отримання та прийом інформації;
2) інтерпретація інформації;
3) взаємне сприйняття;
4) взаємне розуміння;
5) взаємна оцінка;
6) співпереживання одне одному;
7) формування симпатій та антипатій;
8) вирішення виникаючих протиріч;
9) здійснення спільної діяльності;
10) регулювання характеру: взаємостосунків, переконань, поглядів;
11) психологічний вплив.
Прийнятий у вітчизняній психології діяльнісний підхід здійснює вплив і на аналіз процесів спілкування[9; 10; 15]. Насправді спілкування, перш за все, представляється видом активності суб’єкта, яку можна розуміти як діяльність. Утвореннями внутрішньої активності є її мотиваційна, цільова, інструментальна основи, які мають різноманітні зв’язки. При цьому, мотиваційні основи активності звернені як до інтерпретацій суб’єктності людини як діяча, представленого «індивідуальним Я», «Я іншого в мені», «Загальним Я» і «не Я», так і до потреб. Цільові основи активності орієнтовані зовні, передбачаючи результат діяльності та, на відміну від мотивів, завжди усвідомлені. Інструментальні основи активності суб’єкта розглядаються як його подання (представлення), внутрішні утворення дій, що здійснюються у зовнішньому плані (В.Петровський)[18]. У відповідності із зовнішніми проявами активності та зворотними впливами середовища вони створюють систему, а діяльність представляє собою єдність внутрішніх і зовнішніх проявів активності. Тому принциповим стає питання про зв’язки спілкування з діяльністю. Одним із методологічних принципів розкриття їх взаємозв’язку є концепція єдності спілкування (Г.Андрєєва) [1]. Іншим стає розгляд спілкування як суб’єкт-суб’єктної взаємодії (Б.Ломов) [12] чи зв’язків між суб’єкт-об’єктними та суб’єкт-суб’єктними взаємодіями (А.Брушлінський, В.Полікарпов)[3].
Отже, у сучасному розумінні спілкування виступає як особлива самостійна форма активності суб’єкта, де продуктом, результатом процесу спілкування стає не тільки предмет, чи об’єкт, а й міжособистісні стосунки[7]. Зрозуміло, що паралельно виникає та розвивається ціла система суб’єкт-суб’єктних взаємостосунків, а сам процес спілкування детермінується його предметом, наприклад, предметом обговорень, дискусій, протиріч тощо. Обмін ж діяльностями чи спільна діяльність, розуміється як ситуація, в якій міжособистісне спілкування відповідає єдиній меті, яка полягає у вирішені конкретного завдання (В.Знаков) [8]. А це, в свою чергу, вказує на те, що спілкування виступає в ракурсі традиційного контексту та способу міжособистісної взаємодії та впливу. При цьому в процесі спілкування здійснюється не лише один обмін діяльностями, а також й ідеями, почуттями, переживаннями, уявленнями. Тобто, мовленнєва діяльність і взагалі спілкування як діяльність, зокрема, є таким самим видом діяльності, як продуктивна та пізнавальна діяльність, вона має в психологічному відношенні таку саму принципову організацію. Так само може розглядатися як з точки зору об'єктивного результату та соціальної організації. Мовленнєва діяльність може трактуватися не тільки в плані психології спілкування, а й як соціальна взаємодія[23].
ЛІТЕРАТУРА
Махній М. Такесика: етнічна специфіка тактильної поведінки / М.Махній // http://makhnii.blogspot.com/2010/10/blog-post_9830.htm