Чаплак Я.В., Рєзнік В.Д., Кирилецька Л.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАСТОСУВАННЯ НЕВЕРБАЛЬНОЇ ЗНАКОВОЇ СИСТЕМИ ЯК ЗАСОБУ ВПЛИВУ

   Постановка проблеми. Особистість отримує інформацію про оточуюче середовище різноманітними каналами. Більшу частину інформації про нашого партнера по спілкуванню, про його істинні почуття та наміри ми отримуємо не з того, що він говорить (вербальна комунікація), а безпосередньо спостерігаючи за деталями його поведінки, іноді на рівні підсвідомості[5]. Тобто, процес спілкування здійснюють не тільки за допомогою вербальної мови, а також за допомогою невербальних засобів - паралельної та більш багатшої мови спілкування, елементами якої є не слова, а міміка, жестикуляція, просторові та часові межі, інтонаційні та темпоритмічні характеристики мовлення тощо[4]. Як зазначає І.В.Хоменко, що невербальні, або немовленнєві комунікації специфічні для кожної культури. Дії, рухи людини, розміщення предметів у просторі несуть інформацію самі по собі без усяких слів[4]. 

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Невербальні засоби мають своєрідну класифікацію. Вчені розглядають 16 невербальних засобів спілкування - це рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та спрямованість погляду, вираз обличчя, акустичні засоби (пов'язані з мовою та не пов'язані з нею), тактильні засоби (потиск руки, поцілунки), посмішка, косметика, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери (наприклад, тримати сигарету) та ін. [2, с. 188-191].

    Психологічний вплив з допомогою невербальних засобів вивчався багатьма дослідниками, такими як Н.Вєдєнский, М.Душкіна, О.Єрмолаєва, Г.Ковальов, В.Собкін, Н.Смірнова, І.Хоменко та ін., отримані результати були узагальнені В.Лабунською, яка описала функції невербальної поведінки.

    На основі цих робіт виділяються М.Душкіною, найбільш важливі: створення образу партнера спілкування; маніфестація психологічного змісту повідомлення з випередженням; підтримка оптимального рівня психологічної близькості в спілкуванні; камуфлювання характеристик системи «Я» особистості; ідентифікація партнерів спілкування; стратифікація в соціумі; визначення статусно-рольових стосунків; вираження якості взаємостосунків партнерів спілкування; формування і зміна стосунків партнерів спілкування; прояв актуальних психічних станів; мінімізація вербального повідомлення та мовленнєвого спілкування; уточнення вербального повідомлення; посилення емоційного насиченості вербального повідомлення; контролювання афекту; нейтралізація афекту; привнесення соціальної значимості в афективні стосунки; регуляція процесу збудження; ослаблення збудження; індикація психомоторної активності суб’єкта[1].

   Мета статті. Метою нашої статті є теоретичний аналіз науково-методологічної літератури з проблеми використання невербальних засобів психологічного впливу.

   Результати теоретичного дослідження. Тісно пов’язані зі стимулами, орієнтованими на аналізатори, невербальні компоненти спілкування є дуже важливими при здійсненні психологічного впливу. Функції, які вони виконують, дуже багатозначні, та це пов’язано з декількома причинами: історично більш давніші, ніж вербальні; безпосередньо на зовнішньому рівні проявляють внутрішній світ індивідуума; стандартизовані та стереотипізовані; інтерпретуються як знакові; здобувають символічне значення; виявляють особливий смисл спілкування; дозволяють створити системи знаків на основі своєї експресивності; виступають в якості виконавчої дії; утворюють моторні гештальти; є засобом формування через гештальт[1].

Як правило, невербальну мову дуже важко підробити, ми користуємося нею найчастіше на рівні підсвідомості, а тому й довіряти їй можна більше, ніж словам. Люди часто посилаються на інтуїцію, говорять про якесь шосте почуття, завдяки якому, наприклад, змогли відчути неправдивість співрозмовника. Насправді це лише увага до незначних невербальних деталей, уміння читати сигнали мови жестів, міміки та поз і відмічати їхню невідповідність із тим, що промовляють[4].

Багато людей володіють невербальною мовою неповною мірою. Вони невпевнено "читають" і невпевнено "говорять" цією мовою. Професійний комунікатор у жодному разі не може нехтувати знаннями в цій галузі. Володіння та управління невербальною мовою так само важливе для нього, як і грамотна побудова вербальних текстів[4].

До невербальних засобів впливу відносять наступні[1]:

1)                                 візуально-кінетичні чи пара вербальні характеристики, що виступають як відображення психосоматичного стану суб’єкта, ступеня його емоційної напруженості: тембр, темп; ритм;

2)                                 кінетичні чи експресивно-рухові характеристики: такесичні; проксемічні; тактильно-кінетичні;

3)                                 аудіально-акустичні чи інтонаційно-фонетичні характеристики, пов’язані зі смисловим акцентуванням і виступаючим як один із прийомів фасцинації, спрямованої на мінімізацію втрат семантичної інформації: акустичної; ритмічної; семантичної.

На думку М.Душкіної, тільки прийом акустичної фасцинації може бути віднесений до інтонаційно-фонетичних характеристик невербального впливу, а ритмічна та семантична, скоріш за все, можуть бути виділені в окрему групу. Інтонування ж свідчить тільки про використання прийому фасцинації[1].

Продуктивність їх використання неусвідомлених невербальних засобів нижча, ніж вона могла б бути при цілеспрямованому, усвідомленому та регулюючому застосуванні. Усвідомлюються вони лише за наступних умов необхідності: мікшування ефекту вербального впливу; зміщення акценту в повідомленні; заміщення мовленнєвого засобу; уточнення чи зміна смислу повідомлення; посилення емоційного забарвлення повідомлення; демонстрації відмінностей статусу партнерів; підтримці оптимальної дистанції; маскуванні намірів і проявів[1; 3].

При цьому ситуація протиріч задачі спілкування, що розв’язується з усвідомленим застосуванням вербальних засобів і неусвідомлених почуттів, які проявляються невербально, призводить до виникнення дисонансу, який: демонструє наміри джерела повідомлення; зменшує цінність вербального повідомлення; стає причиною змін відношень між партнерами; створює ситуацію опозиції партнерів; знижує рівень довіри до джерела[1].

У такому випадку невербальні засоби впливу можуть знизити ефективність впливу шляхом знецінення повідомлення, що передається вербально, або викривляється його суть. Таким чином, зазначає М.Душкіна, що при всій цінності й значимості невербальних засобів спілкування та впливу в певних ситуаціях вони можуть створювати побічні ефекти, що призводить до зниження продуктивності психологічного впливу в його межах[1

У майбутньому характер психологічного впливу може суттєво змінитися. Останнім часом багато дослідників[1; 2; 4; 5] посилаються на відому формулу А.Меграбяна про відносне значення вербальних, невербальних і паралінгвістичних сигналів. А.Меграбян провів між цими сигналами таку диференціацію на основі першої зустрічі – при першій зустрічі з людиною ми довіряємо: на 7% вербальним сигналам (словам); на 38% паралінгвістичним сигналам (тому, як вона висловлюється); на 55% невербальним сигналам (позі, жестам, міміці, погляду і т.п.)[3].

О.Сидоренко  у своєму дослідженні посилається на вибірку І.Яковлевої щодо визначення відносної значимості вербальних, паралінгвістичних та невербальних сигналів.

Таблиця 1.

Відносна значимість вербальних, паралігвістичних і невербальних сигналів для розуміння іншої людини за І.Яковлевою

Висновок. На думку О.Сидоренко, якщо спілкування людей, внаслідок використання Інтернету, буде все більше віртуалізовуватися, із усіх видів мовлення письмове стане домінантним[3]. Але, на нашу думку, розвиток технологій віртуального спілкування відбувається так швидко, що невербальні сигнали залишать за собою домінантність. Хоча, у спілкуванні переважають все ж вербальні засоби, а невербальні лише супроводжують їх і залишаються неусвідомленими, а відповідно, і не регулюються. Регульованими та ефективними, в більшості випадків, вони стають тільки в процесі цілеспрямованого застосування. Тобто, невербальні засоби у спілкуванні можуть як і посилити так і послабити психологічний вплив.

Література:

1. Душкина М.Р. Психология влияния / М.Р.Душкина — СПб.: Питер, 2004. — 224 с.
2. Кочетков В.В. Психология межкультурных различий: Учеб. пособие для вузов / В.В.Кочетков. - М., 2002.
3. Сидоренко Е. В. Тренинг влияния и противостояния влиянию / Е.В.Сидоренко. — СПб.: Речь, 2004. — 256 с.
4. Хоменко І . В . Еристика: мистецтво полеміки: Навч. посіб. / І.В.Хоменко - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 192 с.
5. Чайка Г.Л. Культура ділового спілкування / Г.Л.Чайка // Навчальний посібник / К.: Знання, 2005. – 442с.