Чаплак Я.В., Янкова О.В., Ткачук М.К.

ПРО ПСИХОЛОГІЮ ЕКОЛОГІЇ КУЛЬТУРИ

Постановка проблеми. На сучасному етапі становлення суспільства наука «…перетворюється   на складний сембіоз, що включає в себе такі процеси:  квантово-польову, нано-біо-генно-нейро-інформаційну революції;  індустрію наукоємних технологій, яка надає сервісні послуги всім сферам людської діяльності;  наростаючий потік могутніх нано-біо-генно-нейро-інформаційних технологій, наукоємних виробництв, які створюють базу для таких грандіозних  науково-дослідних  мегапроектів, як Нанотесх, Біотех, Генотех, Нейротех, Інфотех, проект Штучного інтелекту тощо»[5,с.6]. За таких умов, на думку В.Сергієнко, докорінному перегляду піддаються всі аспекти наукової практики. Постає  нове розуміння місця наукового знання в культурі. З'явились експерти, які переконують, що  у ХХІ столітті  наукове знання – це не лише величезна продуктивна сила, інструмент влади, а й своєрідний інструмент зброї масового знищення.  Якісно новим стає співвідношення між практикою конструювання сурогатних типів матерії (неживої, живої, мислячої) та природною реальністю.  За визначенням автора, мова йде про практику конструювання, по-перше, трансгенних істот, і, по-друге, сурогатних типів неживої матерії ( таких як штучні атоми, квантові точки, квантові дроти, квантові кристали, тощо). Тобто, вибуховий розвиток практики  конструювання сурогатних типів неживої і живої матерії стає впливовим  мегатрендом еволюції науково-технологічної практики на сучасному етапі становлення науки[5,с.6-7]. У процесі такого  прогресивного розвитку наукового надбання світова цивілізація починає визнавати свої слабкості та свою неадекватність до природи. Людина, на сьогоднішньому етапі становлення нашого суспільства не встигає проаналізувати та дослідити рівень екологічності того чи іншого прогресу. Подібний аналіз вимагає системності цього дослідження різними галузями науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  Погляд на людину і Всесвіт як єдину цілу систему зі стійкою саморегуляцією був обґрунтований О.Чижевським, К.Ціолковським, М.Умовим, М.Холодним. Їх ідеї знайшли відображення в концепції ноосфери В.Вернадського, у філософських працях таких вчених як В.Докучаєв, С.Булгаков, В.Соловйов, П.Флоренський тощо.

Дослідження щодо попередження екологічної кризи розкриті в різноманітних напрямках, наприклад, таких як: соціальна екологія (К.Рульє, Л.Мєчніков, В.Пустовойтов, В.Сітаров), екологічна культура, екологія культури ( Ж.Дорст, С.Коженкова, Д.Ліхачов, В.Мангасарян, С.Маслєннікова, В.Сєлєдєц); екологічна психологія, психологія екології (І.Альтман, С.Дерябо, Дж.Голд, К.Крайк, А.Льовочкіна, Ю.Швалб, С.Шмалей та В.Ясвін) та ін.

Мета статті. Екологія як наука не може попередити самостійно екологічну кризу на рівні геологічного, біологічного та антропогенного факторів. На наш погляд, на першому етапі вирішення цієї глобальної проблеми потрібно об’єднати зусилля таких наук як екологія, культурологія та психологія.

Виклад основного матеріалу. Ж.Дорст  зазначав, що ми живемо в епоху техніки, коли гуманітарій уступив місце технократу, коли цивілізація людини поступово замінюється цивілізацією машин і роботів, які, можливо, поглинуть нас коли-небудь[1]. Хоча, Д.Ліхачов зосереджує свою увагу на тому, що саме слово «техніка» не випадково походить від грецького слова, яке означає мистецтво. На думку автора, світ у результаті техніки-мистецтва чи мистецтва техніки повинен стати повністю вдосконаленим зі збереженням всього найкращого, що в ньому було, тобто всього того, що входить в «кристал єдності»[3].

В.Вернадський запропонував поняття «ноосфера», маючи на увазі, що сфера людського впливу є сферою впливу розуму. Д.Ліхачов вказує на те, що історія демонструє, в більшості випадків, нерозумний і руйнівний вплив людини, ніж розумний. Тому автор запропонував термін – «гомосфера» - сфера впливу на оточуючий світ людської діяльності – як розумної, так і нерозумної. На основі вищесказаного Д.Ліхачов увів такий термін як екологія культури[3]. Цей термін був уведений з метою захисту людської культури від деструктивних технологій соціально-психологічного впливу.

Д.Ліхачов зосереджує увагу на тому, що екологія представляє собою погляд на світ як на дім. Тобто, природа – дім, в якому живе людина. Але культура, на думку автора, також дім для людини, причому дім, який створений самою людиною[3].

Вперше виділяючи в екології два розділи: екологію біологічну та екологію культури, академік Д.Ліхачов це переконливо обґрунтовує: «Людина живе не тільки в природному середовищі, але й у середовищі, яке створене культурою його пращурів і нею самою. Збереження культурного середовища – завдання не менш важливе, ніж збереження оточуючого середовища. Якщо природа необхідна людині для її біологічного життя, то культурне середовище є необхідним для її духовного життя…»[12]. Тобто, «…культурна екологія – це витвір архітектури, різноманітних мистецтв, літератури та мови… Викиньте що-небудь із сфери екології культури – і людина залишиться без частини своєї домівки». На думку автора, екологія культури разом з екологією природи складають собою єдине ціле, яке лише умовно розділене з метою зручності вивчення[3]. Потрібно постійно пам’ятати про існування цього єдиного цілого, з метою попередження виникнення «нерозумних» та руйнівних соцільно-психологічних технологій впливу. Сучасна наука досліджує ці питання й за допомогою таких галузей психології як екологічна психологія та психологія культури. Ці дві галузі психології як науки відіграють неабияке значення у вирішенні проблеми щодо попередження екологічної кризи.

С.Дерябо та В.Ясвін зазначають, що екологічна психологія має декілька принципових розходжень із психологією навколишнього середовища і психологічною екологією. На думу авторів, якщо психологія оточуючого середовища аналізує взаємодію людини з усім середовищем, психологічна екологія – вплив факторів всього середовища, то в екологічній психології аналізується взаємодія людини тільки зі світом природи. У психології оточуючого середовища природа досліджується як «середовище», в психологічній екології – як фактор середовища, а в екологічній психології як «світ природи», тобто як сукупність конкретних природних об’єктів та природних комплексів[6].

С.Шмалей також диференціює ці поняття, пояснюючи це таким чином [10]:

♦         по-перше, в екологічній психології аналізується взаємодія людини тільки зі світом природи, а в психології навколишнього середовища - взаємодія з усімсередовищем, у томучислі і з антропогенним (а в психологічній екології – вплив факторів усього середовища). Тому в працях з психології навколишнього середовища часто зустрічається використання термінів «природа», «природне середовище», «навколишнє середовище» як повних синонімів, а у працях з екологічної психології таке ототожнення неможливе в принципі [7];

♦         по-друге, у психології навколишнього середовища природа досліджується як «середовище» (у психологічній екології як «фактор середовища»), а в екологічній психології – як «світ природи», тобто як сукупність конкретних природних об'єктів і природних комплексів, взятих у їх неповторності. Цю різницю можна продемонструвати за допомогою термінів гештальтпсихології «фон» і «фігура»: «природа як середовище» для людини суб'єктивно є свого роду «фоном», «світ природи» - «фігурою»; для психології навколишнього середовища – це фон, на якому діє людина, для екологічної психології, природа - це те, з чим людина взаємодіє (тобто «фігура») [8].

Тобто, природне середовище «у цілому» виступає як гештальт (gestalt - спосіб, форма), що організує та детермінує сприйняття окремих елементів природного середовища. Сприйняття цілого (тобто цілісного природного середовища) виявляється більш важливим, ніж сприйняття окремих його елементів[10].

Хоча, на сучасному етапі в науковій літературі, з одного боку, термін «екологічна психологія» використовується для позначення ряду напрямків, які відрізняються один від одного, і галузей психологічних досліджень, а з іншого, в одній і тій же праці можна зустріти використання термінів «екологічна психологія», «психологія навколишнього середовища», як повних синонімів, тобто для позначення однієї і тієї ж галузі[10]. Тобто, одні вважають, що об’єктом екологічної психології включає лише відносини “людина – природа”, інші – включають у поняття “оточуючого середовища” також техногенні та соціогенні характеристики умов життя. Так, наприклад, А.Льовочкіна розглядає другий, більш широкий погляд на об’єкт екологічної психології.  У той же час, авторка зазначає, що «…неможливо безкінечно розширювати поняття оточуючого середовища, оскільки у даному випадку воно може перетвориться у Світовий універсум, який включає безкінечне розмаїття природних та соціальних компонентів, які неможливо не тільки дослідити та розглянути як систему, але і взагалі – перелічити» [4,с.12-13]. Як аргумент може виступити той факт, що співробітники лабораторії екологічної психології Інституту психології АПН України вважають, що у екопсихологічному підході потрібно виділяти лише ті фактори середовища, що по-перше, прямо та безпосередньо включені у сферу життєдіяльності людини, і по-друге, усвідомлюються людьми як значущі фактори, тобто ті, що потрібно враховувати під час організації життєдіяльності[4]. Крім того, ще повинні бути фактори, взаємодія з якими має стійкий та довгостроковий характер. Людина та ці фактори утворюють систему, де усі елементи є взаємозалежними[9].

Так, наприклад, Дж.Голд також вказує на те, що існують три взаємопов’язаних підходи щодо визначення предмету екологічної психології. Одні дослідники вважають, що екологічна психологія – це дослідження взаємовідносин людини із середовищем свого оточення. Інші вважають, що в екологічній психології досліджуються взаємозв’язки між змінними середовища та різноманітними характеристиками психіки людини. Треті стверджують, що в цій дисципліні основну увагу потрібно приділити дослідженням зв’язку між поведінкою людини та матеріальним середовищем її оточення[6]

На думку С.Шмалєй, така «термінологічна ентропія» не свідчить про відсутність самостійного предмету, завдань і методологічних особливостей у кожному напрямку досліджень. Це свідчення періоду становлення та бурхливого росту даної галузі, за визначенням автора[10]. Не дивлячись на процес становлення у такій галузі психології як екологічна психологія, науковці цієї сфери вже на ґрунтовному рівні проводять дослідження щодо вирішення таких проблем як: дослідження екологічної свідомості шляхом виявлення особливостей сприйняття людиною оточуючого середовища та виділення значимих для суб’єкта факторів його деструктивного розвитку; виявлення мотивації екологічної поведінки, що розкриває причини вчинків осіб, які відповідальні за нанесення шкоди оточуючому середовищу або,  які прагнуть зашкодити цьому процесу; аналіз закономірностей психологічних наслідків екологічної кризи (порушення психічного здоров’я, ріст злочинності, демографічні зрушення тощо); розробка соціально-психологічних засобів впливу, орієнтованого на формування уявлень, адекватних істинній екологічній обстановці[11]. Крім цього, новітні науково-технічні проекти та розробки, які впливають на оточуюче середовище, повинні піддаватися ґрунтовній еколого-психологічній експертизі.  Подібна «термінологічна ентропія» існує і в такій галузі психологічної науки як психологія культури, де також відбувається становлення (це також один із новітніх напрямів у сучасній гуманітарній науці, який формується на основі синтезу теоретико-методологічних досягнень культурології та психології[2]). Це викликано й тим, що в межах психології культури розвиваються такі напрями як: психологія мистецтва, літератури, релігії, етнопсихологія, психологія соціокультурної взаємодії та конфлікту, культурно-історична психологія, психосемантика тощо.

На нашу думку, для ефективності дослідження у цій сфері потрібно ввести нову галузь психологічної науки – психологію екології культури. Можна умовно дати визначення цій галузі – психологія екології культури – це галузь психології, завдання якої полягає в поясненні різноманітних сторін людської екології культури (мистецтва, релігії, мови, економіки, суспільства і т.д.). Тобто, предметом цієї галузі є психологічні особливості феноменів екології культури, психологічні механізми формування та функціонування окремих екологічно культурних феноменів та екології культури взагалі. В якості предмета можуть виступати актуальні культурні феномени та динамічні процеси, які відбуваються в екології культури.

Висновки й перспективи подальших розвідок. Це дозволить, на нашу думку, заповнити формування цілісного дослідницького простору, який, в свою чергу, охопить галузі психології, екології, культурології та інших наук і надасть можливість описувати та вивчати екологічно культурні феномени з використанням наукового апарату як психології, так і екології культури.  Такий підхід дозволить уникнути редукціонізму, який нівелює специфіку різноманітних галузей наук і знижує рівень глибинності бачення проблеми. Отже, можна припустити, що психологія екології культури спрямована на виділення в елементах екології культури психологічних особливостей і детермінацію психологічними процесами, аналіз явищ екології культури з опорою на знання психологічної науки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дорст Ж. До того как умрёт природа /Ж.Дорст //http://igrunov.ru/vin/vchk-vin-discipl/ecology/books/vchk-vin-discipl-ecol-dorst.html
2. Культурология: краткий тематический словарь//Под ред. Драч Г.В., Матяш Т.П.,  - Ростов-на-Дону, 2001 – 192с.
3. ЛихачевД. С. Русская культура. СПб., 2000. С. 91–101.
4. Льовочкіна А.М. Екологічна психологія у постчорнобильську епоху: Навч.посібник. – К: Міленіум
5. Сергієнко  В.В.  Філософські  проблеми наукового  пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2011. − 103 с.
6. Ситаров В. А., Пустовойтов В. В. Социальная экология: Учеб. Пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. ¾ М.: Издательский центр «Академия», 2000. ¾ 280 с.
7. Степин В.С. Научное познание и ценности технической цивилизации//Вопросн философии.-1989, №10.-С.3-18.
8. Трубликов Н.Н. Время человеческого бнтия.М.: Наука, 1987.-256с.
9. Швалб Ю.М. Еколого-психологічні чинники сучасного способу життя / Ю.М.Швалб, О.Л. Вернік, О.М. Гарнець, А.М.Льовочкіна та ін. /Колективна монографія/ за наук ред. Ю.М.Швалба. – К.: Педагогічна думка, 2008. – 276с.
10. Шмалей С. В.  Екологічна особистість.  Монографія.  -  Київ.:  Бібліотека офіційних документів, 1999. - 232 с.
11. Экологическая психология / Психологический словарь // http://psychology.net.ru/dictionaries/psy.html?word=1129
12. Эстетика: Словарь/Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.: Политиздат, 1989.— 447 с.