Зварич І.М. Психоконсультування старшокласників, схильних до правопорушень: навч.- метод. посібник / І.М.Зварич, В.Г.Панок, Я.В.Чаплак, Н.В.Гаркавенко, Я.С.Мудрий, І.І.Солійчук. - Чернівці: Чернівецький нац. університет, 2011. - 264с.

Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Міністерства освіти і науки України

(№1.4/18-1869 від 10.06.11)

У навчально-методичному посібнику представлені дані теоретико-методологічного аналізу сучасної психолого-педагогічної літератури з проблеми формування готовності студентів-психологів вищих навчальних закладів, зокрема розглядається готовність майбутніх фахівців як психолого-педагогічна проблема, характеризуються психологічні компоненти підготовки психологів-практиків до консультативної діяльності з учнівською молоддю, схильною до правопорушень, обгрунтовується доцільність використання особистісно-акмеологічного підходу на сучасному етапі підготовки студентів-психологів.

Для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальностями "Психологія", "Практична психологія", а також для практичних психологів, соціальних педагогів, слухачів курсів системи перепідготовки та вдосконалення психолого-педагогічних кадрів.

УДК 159.922.76-056.49

Підрозділ з навчально-методичного посібника:

Акмеологічний підхід у підготовці майбутніх фахівців психологічної служби

 Такі науковці як К.О.Абульханова, О.О.Бодалєв, А.А.Деркач, Н.В.Кузьміна, Н.І.Пов’якель та інші розробляють і успішно застосовують акмеологічний підхід у дослідженні проблем різноманітного характеру – формування професійної діяльності, особистісного розвитку, творчої самореалізації, оптимізації у різноманітних сферах соціальної практики та інших. У центрі акмеологічного дослідження знаходиться цілісний соціальний суб’єкт індивідуального чи групового характеру, який включений у всебічність реальних зв’язків і стосунків. Акмеологічна концепція суб’єкта базується на двох положеннях – розуміння суб’єкта як специфічного способу організації (якісної визначеності людини, як цілісної системи) та розуміння сутності суб’єкта через пов’язаність не тільки гармонією, цілісністю, але й розв’язанням існуючих протиріч [13].

А.А.Деркач і А.К.Маркова зазначають, що акмеологія вивчає технології просування людини на більш високий рівень професіоналізму, зміну стереотипів професійної діяльності у напрямку більш високих її результатів [13, 56-57]. І.Семенов зосереджує увагу на тому, що акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів створення різноманітними спеціалістами професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людину, перш за все філософії, соціології, психології, фізіології, генетики і педагогіки [13, 98]. Як зазначає автор, що онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрованості на виявленні, опису, аналізі феноменології «акме»-форм в життєдіяльності людини, в її становленні як професіонала, психологічно творчому та соціально успішному здійсненні професійної діяльності [13, 98]. Аналізуючи працю психолога-практика як цілісного феномену, як К.О.Абульханова, А.К.Маркова, А.А.Деркач та інші розкривають за такими блоками: «…професійна діяльність, професійне спілкування, розвиваюча особистість та результати праці. Всі вони об’єднані єдиною соціальною метою, яка повинна досягатися при оптимальній активізації ресурсу соціального суб’єкта» [368, 23]. Автори використовують для вивчення діяльності психолога-практика акмеологічний підхід, який дає можливість описати працю спеціаліста, як цілісний феномен, що містить відповідну сукупність компонентів об’єктивного та суб’єктивного характеру [368, 24]. Фундаментальне вивчення структури особистості спеціаліста на основі «запропонованої концепції тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості та побудови ідеальної моделі (В.В.Рибалка [370]) буде ефективною тому, що такі науковці як К.О.Абульханова, О.О.Бодальов, В.Г.Зазикін та інші виділяють групу якостей психолога-практика, «…які визначають просування психолога до особистих вершин якраз в цій діяльності, які є для нього основною справою життя. Тут здійснюють вплив такі самостійні акмеологічні інваріанти, як потреба в підтримці стійкості діяльнісної спрямованості, високі компенсаторські можливості та психічна відтворюваність, які забезпечують адаптованість психолога, здатність до багаторівневої рефлексії, уміння здійснювати професійну діяльність в «зоні комфортного психічного стану», достатній рівень мобільної саморегуляції та керування функціональним станом та ін.» [368, 29]. Автори зазначають, що для успішної діяльності практичного психолога не менш суттєвим ясне розуміння того, що його власний психологічний ресурс і можливості безмежні. Його індивідуальні обмеження і протипоказання є тією об’єктивною базою, на якій формується група особистісних труднощів, бар’єрів, блокаторів, які перешкоджають успішній професійній діяльності [368, 29].

Найближча до акмеології – психологія як центральна дисципліна, яка вивчає людину. А загальна психологія (крім того, що являється дисциплінарним ядром) представляє різноманітну та диференційну систему різноманітних психологічних наук: фундаментальних (вивчаючих особистість, її психіку й свідомість, процеси й стани, діяльність і поведінку, розвиток і творчість) та прикладних (психологія вікова і педагогічна, соціальна й інженерна, психофізіологія й патопсихологія та таке інше).

Різні знання, накопичені в загальній психології та в її прикладних сферах, постійно використовуються в конкретних акмеологічних дослідженнях і розробках у формі фрагментарних відомостей про психічні можливості людини. Однак особливий інтерес викликають ті сфери психології, які складають психологічну базу для розробки акмеологічної проблематики професійної майстерності людини.

А.А.Деркач і В.Г.Зазикін зосереджують свою увагу на такому визначенні «…акмеологія визначається як наука, яка виникла на основі природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін, яка вивчає закономірності та феномени розвитку людини на рівні її зрілості та особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку» [115; 116]. У розвитку акмеології можна виділити чотири основних етапи. Перший – латентний, коли складалися історичні, культурологічні, соціальні, філософські, наукові, практичні, педагогічні аспекти в науковому пізнанні нової сфери дослідження особистості. Другий етап – номінаційний, коли соціальна потреба в такого роду знаннях була усвідомлена й визначена введенням            Н. Рибніковим у 1928 році спеціального терміна «акмеологія». Третій етап – інкубаційний, його початок датується виникненням концептуальної ідеї Н.В.Кузьміної про необхідність констеляції досліджень акмеологічної проблематики в якості нової сфери людинознавства. Передумовою були систематизація і узагальнення, аналіз і диференціація людинознавства у працях Б.Г.Ананьєва. Завершився цей етап представленням програми розгортання акмеології в якості особливої дисципліни. Четвертий – інституційний –етап пов’язаний зі створенням ряду соціальних структур. Основні завдання акмеології: виявлення подібного та відмінного у різних людей, які досягли видатних успіхів; визначення характеристик (якостей), які повинні бути сформовані в людини на різних етапах її розвитку та які можуть привести її до успіху; дослідження механізмів і факторів, які впливають на розвиток людини і призводять до успіху; розкриття феноменології «акме» (опис її проявів); спеціальне дослідження якраз професійних досягнень у зрілому віці; вивчення праці професіоналів екстракласу (виділення загального і специфічного для різних професій); зв’язок професійних досягнень із поза професійною діяльністю; дослідження здібності людини накопичувати різносторонній досвід й «акумулювати» його в конкретній діяльності; вивчення вищих досягнень в умовах роботи в колективі; створення методичного інструментарію для дослідження «акме» як окремої людини, так і трудових колективів. Таким чином, основне завдання акмеології – «через проведення комплексних розробок запропонувати… …технологічні стратегію і тактику організації та практичного створення процесу переходу починаючого свою самостійну діяльність спеціаліста на все більш високі рівні професіоналізму» [58, 12].

При цьому важливе значення для розуміння «вершинного» розвитку людини має розмежування «дорослості» та «зрілості»: дорослість – це скоріше кількісна характеристика, зрілість – якісна характеристика (здатність перетворювати накопичений життєвий і професійний досвід у вищі досягнення).

На думку О.О.Бодальова, в більшості випадків умовами великого «акме» в майбутньому є «мікроакме» на кожному етапі розвитку людини [58, 34-35]. Важливою внутрішньою умовою повноцінного «акме» є «високий рівень сформованості у людини совісті» [58, 49]. Інша важлива умова «акме»-готовність не йти на поводу суспільної думки та соціальної кон’юнктури [58, 63].

З метою вивчення аналізу акме-форм, успішної й творчої професійної майстерності та розробки оптимальних технологій розвитку професіоналізму акмеологія проводить комплексні дослідження процесів і способів здійснення різноманітними спеціалістами професійної діяльності, синтезуючи для цього досягнення інших наук про людину, перш за все філософії, соціології, психології, фізіології, генетики та педагогіки. Свою онтологічну визначеність акмеологія здобуває внаслідок центрованості на виявленні, описанні, аналізі феноменології акме-форм в життєдіяльності людини, в її становленні як професіонала, психологічно творчому і соціально успішному здійсненні професійної діяльності. Акмеологічний аспект феноменології творчої майстерності представлений в наукових працях. Наукове знання про закономірності та способи досягнення вершин професіоналізму та творчості характеризує такий інтегративний за своєю соціокультурною природою та системоутворюючий за методологічним значенням онтологічний атрибут, як «акмеологічність» соціологічного буття людини.

Образ акме – сукупність найвищих якісних показників цілісно-світоглядних, інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, мотиваційних, вольових, комунікативних характеристик  і складових психічного, фізіологічного та духовного здоров’я суб’єкта діяльності як професіонала, отриманих в процедурах оцінювання, корекції та розвитку. Тобто акме – це вищий для кожної людини рівень розвитку її фізичного здоров’я, розуму, почуття, волі, взаємодіючих таким чином, що вона добивається найбільшого результату, проявляючи себе як індивід, як особистість і як суб’єкт діяльності.

Зустрічається на практиці широкий спектр технологій акмеологічного впливу, спрямованих на перетворення професійної діяльності й суб’єкта праці станів і якостей: технології акмеологічного консультування, технології ігромоделювання професійної діяльності, інформаційні технології та прийоми дистанційного навчання, рефлексивно-гуманістичні технології співтворчості та технології розвитку рефлексивної культури й самосвідомості, технології автоматизованого інтенсивного навчання, технології продуктивної саморегуляції психічної стійкості кадрів та інше. Запропоновані акмеологічні технології, які адресовані самій людині для допомоги в здійсненні нею самопізнання, саморозвитку, самореалізації, самозбереження, самовідновлення після стресів і так далі. Розвиваючі технології описані й успішно застосовуються в циклі психолого-акмеологічних практикумів.

Розробка теоретичних основ та експериментальних підходів у акмеології дала можливість звернутися до проблеми психолого-акмеологічного забезпечення професійної діяльності і професійного навчання кадрів. У сфері методології акмеологічних досліджень поняття «акмеологічні закономірності» визначається як стійкі зв’язки й відношення між професійним й особистісним розвитком людини, а також між різноманітними рівнями організації психічних процесів у ході такого розвитку. Дані закономірності носять одночасно і об’єктивний, і суб’єктивний характер, що пояснюється інтегративним вивченням у межах акмеології як людини, так і її діяльності.