Матеріал з навчально-методичного посібника: "Чаплак Я.В. Основи психологічного консультування : навч-метод посібник / Я.В.Чаплак, О.М.Чернописький. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. - 248с.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ СТРУКТУР ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНСУЛЬТАТИВНИХ ПРОЦЕСІВ

Як зазначає Р.Кочюнас, жодна із теоретичних орієнтацій чи шкіл психологічного консультування не відображає всі можливі ситуації взаємодії консультанта і клієнта[148]. Психологічне консультування – це процес, який побудований на певних стадіях. Стадійність його чітко відслідковується в основному методі психологічного консультування – інтерв’ю.

В.Меновщиков співвідносить етапи консультування зі стадіями основного методу психологічного консультування – інтерв’ю. Інтерв’ю від англійського – бесіда, зустріч. Цей термін багатозначний. Значення, в якому застосовується у психологічній практиці, – спосіб отримання соціально-психологічної інформації з допомогою усного опитування. Потрібно зазначити, що термін інтерв’ю в психології трактується неоднозначно.

У загальному значенні інтерв’ю – спосіб отримання соціально-психологічної інформації з допомогою усного опитування. Розрізняють два види інтерв’ю: нестандартизоване (вільне), тобто, не регламентоване темою і формою бесіди і стандартизоване, тобто, за формою наближене до анкети із закритими питаннями. Можна також виділити ряд ситуацій, в які попадає інтерв’юер, у залежності від міри усвідомлення респондентом його дій[156]:

• респондент знає, чому він учинив чи вчинить так, а не інакше;
• респонденту не вистачає інформації про причини своїх дій;
• інтерв’юер ставить за мету отримати симптоматичну інформацію, хоча респонденту вона такою не здається.

Та чи інша ситуація визначає застосування різних методів інтерв’ю. У першому випадку достатньо використати впорядкований, чітко спрямований опитувальник. У двох інших ситуаціях потрібні методи, які спрямовані на співпрацю респондента й інтерв’юера в процесі пошуку необхідної інформації. Прикладами таких методів є інтерв’ю діагностичне та інтерв’ю клінічне Під першим розуміється отримання інформації про властивості особистості на ранніх етапах психотерапії, під іншим – терапевтична бесіда при наданні психологічної допомоги[156].

Стадії інтерв’ю: встановлення контакту; збір інформації; усвідомлення бажаного результату; вироблення альтернативних рішень; повідомлення результатів. Тобто, у науковій літературі, в більшості випадків, наводиться п’ятиетапна модель процесу консультативного інтерв’ю (рис.1.).

Рисунок 1.Модель консультативного інтерв`ю

Як зазначає В.Меновщиков, теоретичні основи психологічного консультування потрібно шукати перш за все в працях з дослідження мислення, так як потреба у мисленні як такому виникає, коли в процесі життя перед людиною з’являється нова ціль, нові обставини й умови діяльності, а старі засоби діяльності недостатні для їх досягнення. З допомогою розумової діяльності, яка бере свій початок з проблемної ситуації, вдається створити нові способи, засоби досягнення цілей і задоволення потреб. Такі ситуації й називаються проблемними, а саме в подібних умовах і виникає потреба в психологічному консультуванні[156].

Проблемна ситуація означає, що в процесі діяльності людина наштовхнулася на що-небудь незрозуміле, невідоме. Мислення перетворює проблемну ситуацію в усвідомлене людиною завдання, починаючи з аналізу проблеми. У процесі розв’язання завдання мислення чітко виступає як процес.

Тепер зупинимося на етапах мисленнєвого процесу. Зазвичай у працях щодо дослідження мислення відслідковується 4  етапи (рис.2.)[156].

Рисунок 2.Етапи дослідження мислення

Дуже часто об’єднують 1 і 2 етапи в етап знаходження задачі та її формулювання, а також добавляють ще однин етап – перевірка рішення.

Розглядаючи психологічне консультування як процес, неважко побачити, що всі його етапи, в більшості випадків, повторюють етапи мисленнєвого процесу, і ця закономірність не випадкова[156].

Взаємозв’язок етапів психологічного консультування з етапами мислення чітко виражена. Однак немає сумнівів і в тому, що загальнотеоретичні основи консультування знаходяться також і в сфері вивчення емоцій.

Дуже важливий погляд на емоційний аспект проблеми клієнта – переживання ним проблемної ситуації. Представляє особливий інтерес й емоційний внесок у процес консультування людини, яка знаходиться на протилежній позиції – консультанта. Тобто, можливість такого емоційного феномену, як емпатія, тобто співпереживання ситуації.

Дослідники у сфері психологічного консультування, як правило, представляють консультативний процес у вигляді упорядкованої системи.

Етапи психоконсультативного процесу за Г.Хемблі [97]:

1)                встановлення стосунків довіри (встановлення рапорту, почуття близькості шляхом вислуховування і рефлексії);

2)                дослідження (аналіз почуттів і прояснення проблеми);

3)                рішення з відповідними діями (висновок).

Першочергова ціль будь-якого консультування – це встановлення стосунків довіри. Його можна описати як виникнення рапорту для взаємного почуття близькості. Після того, як установлений рапорт шляхом вислуховування і чіткої рефлексії, наступною стадією процесу консультування являється дослідження.

Установивши стосунки довіри і надавши абоненту можливість проаналізувати свої почуття і прояснити проблему, розглянувши реальність і обговоривши можливі підходи на наступному етапі процесу консультування ми повинні підштовхнути його застосувати якісь відповідні дії [97].

Філіп Бурнард пропонує наступну свою структуру консультативної взаємодії.

1. 1.  Початок роботи. Зустріч консультанта з клієнтом. Знайомство. Також на цьому етапі психолог-консультант і клієнт повинні обговорити такі питання, як: частоту зустрічей; час, в який будуть проходити зустрічі; час завершення зустрічей; питання конфіденційності.
2. 2.  Вступна бесіда. Надання спеціалістом психологічної підтримки клієнту, зняття психологічних бар’єрів, отримання особистих даних про клієнта.
3. 3.  Визначення наявних проблем. Більш ширше отримання інформації про суть проблеми клієнта, фокусування уваги на реальних проблемах.
4. 4.  Прийняття емоцій. Коли клієнт у процесі консультування починає усвідомлювати свої реальні проблеми, він, як правило, знаходиться у владі емоційних переживань. Міжкультуральні експерименти довели існування семи універсальних емоційних проявів на обличчі: гнів, відраза, страх, радість, сумнів, здивування, презирство. До основних видів негативних емоцій, які, в більшості випадків, придушуються чи приховуються, можна віднести гнів, страх, смуток, агресію. Завдання психолога-консультанта на цьому етапі – дати клієнту можливість  відрегулювати ці емоції. Це відбудеться, якщо консультант продемонструє клієнту безоцінне прийняття його переживань. Подібні переживання, вивільняючи придушені емоції, являються важливим психотерапевтичним  фактором. Щоб убити дракона – потрібно подивитися йому у вічі.
5. 5.  Визначення можливих рішень. Консультант надає допомогу клієнту у визначенні стратегій вирішення проблеми. Більшість дослідників у сфері психологічного консультування надають велике значення саме ролі клієнта, припускаючи, що саме клієнт повинен займатися визначенням можливих рішень своєї проблеми. Безумовно, що перш ніж буде вироблений алгоритм, необхідно ініціювати клієнта на пошук якомога більше варіантів можливих ефективних виходів із певної ситуації.
6. 6.  Погодження плану дій. На цьому етапі відбувається кристалізація плану досягнення цілі.  Корисним буде ґрунтовний аналіз отриманого плану досягнення цілі, один з яких залишається у консультанта, інший передається клієнту. Основне, щоб план був реальним у реалізації та відповідав соціальному контексту клієнта.
7. 7.  Реалізація плану. Цей етап процесу консультування виконується клієнтом самостійно. В окремих випадках, якщо цього вимагає специфіка особистості клієнта, з ним може бути досягнута домовленість про додаткову зустріч з метою представлення клієнтом звіту про отримані результати.

О.Корабліна зосереджує увагу на таких основних стадіях консультативної взаємодії.

Перша стадія – встановлення контакту з клієнтом [116,с.50].

Наступний етап консультування – вияснення первинного запиту клієнта, коли він викладає причину приходу в тому вигляді, в якому собі представляє. Як правило, в процесі переказу ситуації клієнт щось уточнює для себе і виникає необхідність у наступному етапі[116,с.52].

Третій етап – орієнтація в проблемі клієнта [116,с.52]. Тут роль психолога полягає в тому, щоб уважно слухати, застосовуючи навики консультування.

Четвертий етап – визначення істинного запиту і ролі клієнта в ситуації, його почуттів у відношенні до неї й відповідальності за її виникнення, яку він бере на себе. Наприклад, якщо людина схильна звинувачувати оточуючих її людей у своїх проблемах, і не бачить значення власних дій у проблемній ситуації, вона і змін буде очікувати тільки з боку оточуючих.

Важливий етап – укладання психологічного контракту, який означає сумісну постановку завдань консультування. Власне психологічне консультування починається тільки після укладання контракту.

Шоста стадія – етап дослідження проблеми, можливих шляхів виходу із неї, прийняття клієнтом рішень і відповідальності за їх виконання.

Завершальна стадія – вихід із контакту.

Таким чином, на основі проаналізованих вище етапів консультативної взаємодії можна зробити висновок що психологічне консультування являється процесом взаємодії двох чи більше людей; це процес творчий, іноді важко провести чітку межу між однією та іншою стадією. Можливо, до цього не потрібно і прагнути, якщо це прагнення надто формалізує стосунки. Швидше за все, необхідно пам’ятати названі моменти як певні місця у просторі, які вимагають уваги [116].

Якщо інтегрувати структурні компоненти, то хід психологічного консультування можна представити наступним чином:

Перший етап. Початок роботи. Включає в себе такі компоненти, як [135; 146]: 

-                     зустріч клієнта;

-                     знайомство;

-                     встановлення контакту.

Другий етап. Збір інформації. Мета даного етапу буде полягати в діагностиці особистості клієнта (бесіда, спостереження, тести), визначення ресурсів клієнта, прояснення суті проблеми.

Третій етап. Стратегічний: визначення можливих рішень проблеми, узгодження плану дій, визначення способів контролю за реалізацією перспективного плану.

Четвертий етап. Завершення консультативної  взаємодії.

П’ятий етап. Реалізація плану клієнтом. Виконується клієнтом самостійно, без участі спеціаліста.

Кожному етапу консультування відповідають певні процедури і техніки, застосування яких сприяє максимальному досягненню успішності психологічного консультування.

Будь-яка модель консультативної взаємодії, допомагає лише краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно ширше і часто не співпадає вище зазначеними алгоритмами. Виділення стадій, процедур та технік, які використовуються, є умовним, так як у практичній роботі одні стадії можуть переплітатися з іншими, і їх взаємозв’язок складніший, чим у представленій схемі.