Ян Чаплак

м.Чернівці

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРИНЦИП У ПІДГОТОВЦІ ПСИХОЛОГІВ-ПРАКТИКІВ ДО КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті проведено теоретико-методологічний аналіз сучасних особистісних підходів як психолого-педагогічних принципів у підготовці майбутніх шкільних психологів-практиків до консультативної взаємодії з учнівською молоддю. У контексті проблеми теоретичного дослідження була проаналізована психолого-педагогічна література з питань професійної підготовки шкільних практичних психологів до консультативної діяльності у загально навчальних закладах освіти на основі використання особистісного підходу, що дозволило виділити три компоненти готовності фахівця: теоретичний, практичний та особистісний

І.А.Зязюн зазначає, що в підготовці психологів важливим є пошук нових методів роботи, оскільки вимоги до особистості майбутнього професіонала-психолога відрізняються від вимог до особистості студентів інших спеціальностей, в тому числі педагогічного спрямування. У відповідності із цим необхідно формувати здатність майбутніх фахівців до рефлексії, яка сприяє професійному самовизначенню, формує спроможність самостійно вирішувати внутрішні проблеми, розв’язанню яких сприяло б формуванню самостійності у прийнятті життєво важливих рішень [2].

На сучасному етапі перед системою освіти особливо гостро стоїть питання виховання і навчання майбутніх спеціалістів, які б відрізнялись високим рівнем професіоналізму й творчою активністю. Виходячи з того, що увага в нашому дослідженні зосереджена на процесі готовності майбутнього психолога-практика,  потрібно зупинитись детальніше на психологічних аспектах підготовки майбутніх спеціалістів. У цьому напрямку відомі наукові здобутки таких психологів як Б.Г.Ананьєва, І.А.Зязюна, Г.С.Костюка, О.Г.Ковальова, С.Д.Максименка, К.К.Платонова, А.В.Петровського, В.В.Рибалки та ін.

На основі дослідження методологічних питань щодо розробки особистісно-центрованих методів і технологій діяльності психологів-практиків на сучасному етапі нашого суспільства В.В.Рибалка спрямовує свою увагу на те, що «…визнання особистості центральним предметом наукової психології визначає потребу в розробці та використанні особистісно центрованої системи методів. При цьому, враховуючи структуру сучасної психології (теоретична, прикладна, практична її базові галузі) не можна обмежуватись лише дослідницькими методами – як рівноправні до них (але генетично похідні від них виступають методи проектування, формування, розвитку особистості та практичні методи психологічної допомоги особистості в розв’язанні її проблем (методи психодіагностики, психологічної просвіти, психологічної консультації, психогігієни, психологічної корекції, немедичної психотерапії і психореабілітації, психологічного тренінґу тощо»[8,с.126-127].

Такі науковці як І.Дударенко, О.Ігнатович, В.Рибалка, С.Шандрук, Н.Чепєлєва та інші акцентують свою увагу на використанні особистісного підходу як психолого-педагогічного принципу в підготовці майбутніх спеціалістів практичної психології. Як зазначає В.В.Рибалка: «…найбільш специфічним при психологічній роботі з особистістю має стати дотримання вимог особистісного підходу»[8,с.127]. Тому, що, на думку  І.А.Зязюна: «Смислом і ціллю освіти є Людина у постійному (впродовж життя) розвитку. Кінцевий результат освіти – внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності, допомагати ближньому, бути добротворцем. Вищий результат освіти – духовний стан нації, зростання національної самосвідомості, коли в суспільстві існують ідеї, які мають загальний інтерес і можуть бути доступними для кожного громадянина»[3,с.22-23].  Як зазначає Н.Г.Ничкало: „Людство вступило в нову історичну епоху – третє тисячоліття, ХХІ століття. Постали принципово нові проблеми – духовні, наукові, технологічні, економічні, медичні, соціально-культурні та інші”[4,с.3].

Проблему особистісного підходу розглядали такі зарубіжні та вітчизняні вчені як К.О.Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.Ф.Бондаренко, О.О.Бодальов, М.А.Гуліна, І.А.Зязюн, Г.С.Костюк, Д.Ф.Крюкова, В.С.Мерлін, В.Ф.Моргун, П.С.Перепелиця, Е.О.Помиткін, В.В.Рибалка, С.Л.Рубінштейн, Н.В.Чепелєва, С.К.Шандрук, М.В.Шаплавський, Т.С.Яценко та багато інших.

Мета нашого наукового дослідження полягає у розкритті особистісного підходу як психолого-педагогічного принципу в підготовці психологів-практиків до консультативної діяльності та побудувати на основі загальнопсихологічної структури якостей, функцій процесів особистості модель готовності психолога-практика до консультативної діяльності.

На думку В.Рибалки: «За особистісним підходом, психіка людини має розглядатись як складне системне, цілісне, структурно-ієрархічне утворення, що має певну системну психологічну характеристику розвитку впродовж усього життя, системно регулює сукупність діяльностей і актів поведінки в конкретних ситуаціях життєдіяльності, забезпечуючи ефективну взаємодію з об’єктивною дійсністю. Як методологічний інструмент, особистісний підхід складається з концептуального уявлення про особистість, з комплексної діагностики якостей особистості, з концептуальної інтерпретації отримуваних при цьому даних, з комплексу методів цілісного, всебічного розвитку якостей особистості та умов цілісної реалізації цих якостей у відповідних видах сукупної діяльності та соціальної поведінки»[8,с.48].

С.К.Шандрук зазначає: «Пошук шляхів реалізації особистісного підходу до підготовки майбутніх психологів в умовах конкретного вищого закладу потрібно розглядати як одне з найважливіших завдань підвищення якості цієї підготовки. Професійне становлення майбутніх психологів-практиків на сучасному етапі розвитку нашого суспільства потрібно розглядати як індивідуальний розвиток особистості майбутнього спеціаліста у ході якого відбувається усвідомлення професійно значущих утворень, формується „Я концепція” та виробляється стратегія професійної діяльності в гуманістичній парадигмі»[17,с.173-174].

С.Сисоєва аргументує той факт, що «Особистісний підхід все наполегливіше утверджується як ключовий психолого-педагогічний принцип організації навчально-виховного процесу». [5,с.58-59]

Н.Шевченко вказує: «Саме особистісний підхід має найбільший потенціал для свого втілення у педагогічну систему. Своєрідною квінтесенцією цього підходу є саме ідея самореалізації. Самореалізація і є втіленням глибинної природи, суттєвих сил кожної людини. Освітня система буде справді гуманістичною та особистісно-орієнтованою настільки, наскільки вона працює на самореалізацію того, хто навчається»[18,с.187].

На думку І.Дударенко: «Розробка особистісного підходу – дуже складна теоретична і практична проблема. Гуманістичний підхід дає можливість сприймати людину як „відкриту можливість” само актуалізації. В межах гуманістичного напрямку людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується»[1,с.114]. Особистісний підхід на думку автора «…є своєрідним методологічним інструментарієм, основу якого становлять сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методики психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке, цілісне розуміння пізнання особистості, її розвиток»[1,с.114].

В.В.Рибалка, узагальнюючи історичні тенденції становлення особистісного підходу у вітчизняній психології в працях таких відомих науковців-дослідників як Л.І.Божович, І.С.Кон, Н.С.Лейтес, К.К.Платонов, Б.О.Федоришин, пропонує розглядати запропонований науковий підхід як «…певну сукупність концептуальних і методичних засобів…»[8,с.127]. Він пропонує такі основні складові особистісного підходу[8,с.127-128]:

  1) «…особистісний підхід повинен базуватися на цілісному, системному уявленні про особистість з певною структурою психічних якостей особи»[8,с.127]. При цьому, науковець-дослідник відмічає той факт, що у сучасній психології не існує «…загальноприйняте уявлення про психологічну структуру особистості, яке б повною мірою відповідало вимогам системного підходу»[8,с.127]. І пропонує використовувати концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості як основу систематизації категорій і понять наукової психології, аргументуючи це тим, що дана «…структура розглядається як база для створення ідеальної моделі особистості. Надалі на основі цієї ідеальної моделі при комплексному психологічному вивченні якостей особистості конкретної людини може бути сформована індивідуальна модель особистості»[8,с.127]. Тобто, концепція тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості виступає універсальною системою щодо «…систематизації категорій і понять наукової психології, професійно важливих якостей фахівця, для створення ідеальних моделей особистості, що безперечно має велике значення для психологічної науки»[8,с.111].

2) «…необхідною складовою особистісного підходу є розробка та використання особистісно орієнтованого комплексу методів вивчення (психодіагностики), стимуляції, розвитку та реалізації творчого потенціалу людини»[8,с.128].

3) «…особистісний підхід має спиратися на цілісне уявлення про життєвий шлях особистості, охоплювати, по можливості, найбільш важливі, довготривалі, ключові періоди її становлення, враховувати, що життя людини має цілісну будову, характеризується певним сполученням ліній розвитку, накопичення, збагачення і трансформації притаманних особистості якостей та їх втілення у процесі та продуктах діяльності та поведінки»[8,с.128].

4) «…особистісний підхід повинен забезпечувати таке визначення індивідуально- та соціально-психологічних особливостей людини, яке б давало змогу прогнозувати, попереджати, виявляти і розв’язувати гострі особистісні проблеми людини і завдяки цьому запобігати втратам її творчого потенціалу, надавати їй адекватну допомогу у компенсації відхилень від норми, у становленні здорового способу життя, у здійсненні творчого розвитку та плідної діяльності й поведінки»[8,с.128].

5) «…особистісний підхід має бути представлений, реалізований у цілях, змісті й методах  навчально-виховної роботи сучасної школи…»[8,с.128].

На основі такої класифікації щодо складових особистісного підходу,  В.В.Рибалка робить такий висновок: «За такої характеристики особистісний підхід набуває не тільки характеристики принципу, методу, але і соціальної цілісної технології професійної діяльності психолога при роботі з вивчення і розвитку особистості, в якій поєднуються і теоретичні, і прикладні, і практичні, тобто просвітньо-психологічні, психодіагностичні, психокорекційні, психоконсультативні, психорозвивальні компоненти синтетичної психологічної діяльності»[8,с.128-129].

Робочий варіант концепції тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості «…створений на основі інтеграції існуючих підходів (індивідуально-психологічного, соціально-психологічного, діяльнісного, вікового та системно-психологічного), принципів психологічної науки (детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку, системно-структурного), синтезу наукових уявлень ряду вітчизняних та зарубіжних психологів про особистість та її структуру»[11,с.82]. За словами В.В.Рибалки: «Дана концепція виступає теоретичною базою для розробки психодіагностичного (констатуючого), психолого-педагогічного (розвиваючого) та самореалізуючого (самоактуалізуючого) компонентів особистісного підходу у профільній та професійній підготовці…»[11,с.82]. Він аргументує це тим, що «…напрацьовані у вітчизняній та зарубіжній психології варіанти таких структур поки що не відповідають вимогам сучасної науки у таких відношеннях, як повнота охоплення усіх властивостей особистості, логічність, системність побудови тощо. У зв’язку з цим гостро відчувається потреба у синтезі існуючих варіантів психологічної структури особистості»[11,с.81-82].

Реальне запровадження особистісного підходу в навчально-виховний процес в системі неперервної освіти можливе за умов суттєвої, особистісно спрямованої трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи педагогів, проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної роботи педагогічних колективів, працівників психологічної служби та подальшого поглибленого вивчення проблем, що постають на його шляху[8,с.26].

На основі дослідження методологічних питань щодо розробки особистісно-центрованих методів і технологій діяльності психологів-практиків на сучасному етапі нашого суспільства В.В.Рибалка спрямовує свою увагу на те, що «…визнання особистості центральним предметом наукової психології визначає потребу у розробці та використанні особистісно центрованої системи методів. При цьому, враховуючи структуру сучасної психології (теоретична, прикладна, практична її базові галузі) не можна обмежуватись лише дослідницькими методами – як рівноправні до них (але генетично похідні від них виступають методи проектування, формування, розвитку особистості та практичні методи психологічної допомоги особистості в розв’язанні її проблем (методи психодіагностики, психологічної просвіти, психологічної консультації, психогігієни, психологічної корекції, немедичної психотерапії і психореабілітації, психологічного тренінґу тощо»[8,с.126-127].

Як зазначає В.В.Рибалка: „...на базі особистісного підходу можуть бути розроблені також особистісно детерміновані, особистісно розвивальні, особистісно реалізуючі, особистісно креативні, особистісно утверджуючі тощо підходи, які є частковими, похідними від цілісного фундаментального особистісного підходу. Ми маємо в цих двох, особистісно доцентрованій та особистісно відцентрованій тенденціях, вияв спіралеподібного руху в становленні методологічних підходів у психології. До речі, вказані тенденції можуть виявитись і в зворотньому процесі – в оновленні, модернізації усіх тих методологічних підходів, синтез яких утворює сучасний особистісний підхід”[8,с.48]. Тобто, розробка і запровадження системно-функціональної структури професійно-творчих здібностей майбутніх практичних психологів – складний процес, який потребує психологічного обґрунтування, на котре має бути зорієнтована спеціальна підготовка практичних психологів у вищих навчальних закладах[10].

На думку С.К.Шандрука: «Варіантами розробки моделі творчої особистості психолога-практика щодо розвитку професійно-творчих здібностей студентів психологічного профілю на основі особистісного підходу є особистісно-креативний, особистісно-розвивальний, особистісно-творчий, особистісно-реалізуючий, особистісно-утверджуючий та особистісно-особистісний підходи. Так, наприклад, теоретико-методологічною основою особистісно-особистісного підходу в розвитку професійних творчих здібностей студентів-психологів є цілісна модель творчої особистості практичного психолога, яка прогностично визначає психологічну структуру його професійно значущих якостей, здібностей до ефективного здійснення психологічної діяльності з гармонізації особистості клієнта, на котрі має бути зорієнтована підготовка студентів-психологів у вищих навчальних закладах. В особистісно-розвиваючому підході на основі теоретичних досліджень можна виділити три основних напрямки дослідження професійного розвитку особистості: змістовний, динамічний та інституційний: змістовний – зміст процесу професійного розвитку: розробка концептуальних і технологічних моделей професійного розвитку особистості;  динамічний – все часове поле професійного розвитку особистості з моменту вступу дитини в школу через стадію самостійного та усвідомленого вибору професії до творчої самореалізації особистості; інституційний – інститут професійного розвитку особистості, включаючи тип соціуму, в якому функціонує „ринок професій”, освітні системи та конкретні соціальні групи, в яких реалізується процес професійного розвитку»[16,с.59-60].

Професійний розвиток практичного психолога нероздільний від особистісного – в основі й того та іншого знаходиться принцип саморозвитку, який детермінується у здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичного перетворення, що призводить до вищої форми життєдіяльності особистості – творчої самореалізації[11,с.29]. Тому, діяльність практичного психолога у сфері консультування учнівської молоді спрямована на актуалізацію життєвих ресурсів особистості, розширення сфери індивідуальних можливостей в подоланні різноманітних криз.

На основі загальнопсихологічної структури якостей, функцій процесів особистості (В.Рибалка [8,с.110]) ми постаралися умовно описати модель готовності психолога-практика до консультативної діяльності з учнівською молоддю.

Модель готовності психолога-практика до консультативної діяльності - це система компонентів, яка являє собою об'єктивну і достатньо повну інформацію про зміст і характер діяльності психолога-практика, утворюючи описову, ідеальну, прогностичну модель, а моделювання є процесом, методом, формою і засобом наукового пошуку, системою з власною структурою і функціями[8]. Процес моделювання дає можливість вивчати загальні закономірності об'єкта дослідження, обґрунтовувати нову теорію, перейти від емпіричного, описового пізнання до теоретичного, враховуючи найскладніші теоретичні положення, формувати найкращу стратегію діяльності спеціаліста сфери психологічного консультування.

У контексті проблеми теоретичного дослідження була проаналізована психолого-педагогчна література з питань професійної підготовки шкільних практичних психологів до консультативної діяльності у загально навчальних закладах освіти на основі використання особистісного підходу, що дозволило виділити три компоненти готовності фахівця:

• це знання теоретичних засад консультативної роботи з учнівською молоддю(теоретичний компонент): стадії консультування та основні теоретичні підходи (О.Бондаренко, С.Ґледінґ, Е.Рогов та інші), шкільне консультування (Г.Абрамова, Ю.Альошина, О.Бондаренко, С.Ґледінґ, Р.Нємов); екзистенційні та особистісні проблеми підлітка (О.Бондаренко); психолого-педагогічне консультування: консультування педагогічний колектив, адміністрацію ЗНЗ та батьків щодо відповідних проблем старшокласників (Ю.Альошина, Р.Нємов); психолого-педагогічні засади професійної орієнтації школярів (Г.Балл, Д.Крюкова, П.Перепелиця, Е.Помиткін, В.Рибалка); особистісний підхід як психолого-педагогічний принцип організації профільної та професійної підготовки учнівської молоді (В.Рибалка); принцип гуманізації в загальноосвітній та професійній підготовці учнівської молоді (Г.Балл); принцип екологізації в гармонійному розвитку особистості в процесі професійного самовизначення підлітків і юнаків (В.Панченко); принцип суспільно-особистісного прагматизму та партнерства в професійній підготовці учнівської молоді до праці в умовах ринку (Н.Побірченко);
• володіння конкретними методами і методиками консультування (практичний компонент): напрямки у практиці консультування; навики певного теоретичного підходу та у відповідному напрямку; навики у консультуванні учнівської молоді (О.Бондаренко, Р.Кочюнас, Р.Нємов та інші);
• наявність особистісної підготовки (особистісний компонент), яка б дозволила уникнути непрофесіоналізму: стійкі мотиви вибору професії,  сформована спрямованість на діяльність у різних видах надання психологічної допомоги(О.Бондаренко, І.Дударенко, Л.Карамушка); об’єктивна самооцінка професійно значущих якостей особистості, наявність умінь організації самовиховання, самовдосконалення; стан упевненості в собі, як психолога(С.Васьківська, С.Шандрук, Н.Чепєлєва); установка на активні та цілеспрямовані дії, налаштування на визначену поведінку в умовах розв’язання професійних завдань(П.Горностай, В.Панок, В.Рибалка); стан задоволеності вибором професії, практичною діяльністю, спілкуванням з учасниками навчально-виховного процесу, батьками (Ю.Альошина, М.Гуліна, Р.Нємов;  психологічна стійкість: витримка, самоконтроль, відсутність страху перед клієнтами, емоційної напруги та інше (О.Бондаренко, А.Деркач, А.Дмитренко).

Застосування особистісного підходу в підготовці майбутніх психологів різноманітних галузей психологічного консультування допоможе досягнути якостей, які б характеризували особистість у вищій мірі продуктивності шкільного психолога-консультанта. Щоб іти в ногу з часом, майбутній професіонал цієї сфери має  завжди прагнути до збагачення своїх знань, удосконалення власної професійної майстерності. Він мусить відчувати життєвий пульс сьогодення і спрямовувати свою професійну діяльність у русло постійного творчого пошуку. Ідеї цілісності, єдності особистісного та професійного розвитку людини є основою розроблених концепцій, де фактором розвитку є внутрішнє середовище особистості, її активність, потреба в самореалізації. Об’єктом професійного розвитку й формою реалізації творчого потенціалу майбутнього психолога-практика в професійній праці є професійні характеристики його особистості. Фундаментальною умовою розвитку професійно-особистісних характеристик особистості шкільного психолога є усвідомлення ним необхідності змін, перетворення свого внутрішнього світу та пошук нових можливостей само існування в праці, тобто підвищення рівня професійної самосвідомості на основі сучасних технологій особистісного підходу як психолого-педагогічного принципу.

Використана література

1. Дударенко І.С. Психолого-педагогічні умови набуття професійної ідентичності майбутнім психологом-практиком – С.112-116.
2. Зязюн І.А. Сучасні технології професійної підготовки особистості в умовах неперервної освіти // Персонал.  - 2000. - №5. – С.7-14.
3. Зязюн І.А. Філософські засади освіти: освітні і виховні парадигми, освітні технології, діалектика педагогічної дії / Педагогічна майстерність у закладах професійної освіти: Монографія. – К.: 2003. – С.11-59.
4. Ничкало Н.Г. Професія вчителя вічна / Педагогічна майстерність у закладах професійної освіти: Монографія. – К.: 2003. – С.3-10.
5. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті / За ред. С.О.Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001. – С.58-59.
6. Рибалка В. Єдність та суперечність соціальності та індивідуальності особистості як предмет діяльності практичного психолога. // Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. – К.: Ніка-Центр, 2002.  – С.37-45.
7. Рибалка В. Концепції особистості у вітчизняній психології. // Психолог - К.: Видавничий дім «Шкільний світ»., 2003. -- №52. – С.1-20.
8. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології. – К.: Ніка-Центр. 2003. – 204с.
9. Рибалка В.В. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія/ За ред. І.А.Зязюна/. – Київ: Видавництво “Віпол”, 2000. – 626с.
10. Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників. – К.: Деміур, 1998. – 160с.
11. Рибалка В.В. Особистісний підхід як психолого-педагогічний принцип організації профільної та професійної підготовки учнівської молоді // Психологія особистісно орієнтованої професійної підготовки учнівської молоді: Науково-методичний посібник. – Київ, Тернопіль: Підручники і посібники, 2002.– С.80-90.
12. Рибалка В.В. Психологічна культура особистості у професійній підготовці та діяльності практичного психолога // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . - К.: Ніка-Центр, 2002. -- С.29-32.
13. Рибалка В.В. Психолого-педагогічні принципи і стадії розробки особистісно орієнтованої підготовки учнівської молоді в системі неперервної професійної освіти // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. –Вип.2. – С.33-41.
14. Рибалка В.В. Роль психологічної культури у професійному становленні гуманітарно-технічної еліти // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць / За ред. Л.Л.Говажнинського та О.Г.Романовського. – У двох частинах – Ч.1. — Харків: НТУ “ХПІ”, 2002, — С.273-279.
15. Шандрук С.К. Специфіка підготовки практичних психологів до професійної діяльності // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . - К.: Ніка-Центр, 2002. – С.32-34;
16. Шандрук С.К. Формування індивідуально-творчого стилю діяльності практичних психологів //  Психолого-педагогічна реабілітація дітей, вилучених із праці на вулиці / За ред. О.П.Петращук та І.І.Цушка. — К.: Ніка-Центр, 2003. — С.57-62.
17. Шандрук С.К., Одобецька Т.П. Теоретико-методологічні основи особистісно-орієнтованої освіти // Теорія і практика особистісно-орієнтованої освіти. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 8-10 квітня 2003 р. (1 частина). — Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2003. — С.173-175.
18. Шевченко Н.Ф. Актуальні питання професійної підготовки психологів у системі вищої освіти // Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.186-189.