Ян Чаплак

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ-КОНСУЛЬТАНТІВ ДО ДІЯЛЬНОСТІ В РІЗНИХ МОДЕЛЯХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

Теоретична і системна підготовка консультантів визначає зміст та ефективність їх діяльності. Теорія представляє собою модель або пояснення, яке консультанти застосовують в якості керівництва для побудови гіпотези про характер проблеми і шляхах її можливого вирішення. Системний підхід також необхідний у консультуванні. Система – це уніфікована і впорядкована кількість ідей, принципів і дій. Системний підхід у консультуванні обумовлює спосіб роботи консультанта із клієнтом і його відношення до теорій.

На нашу думку, при створенні особистих теорій недопустиме еклектичне поєднання принципів і результатів різних, а часто-густо різнорівневих підходів. Слід враховувати три ключові моменти: вияснення співвідношень різних підходів їх місця і ролі у вирішенні проблеми; встановлення характеру взаємозв'язку, способів включення результатів однієї теорії в іншу; суміщення категоріальних апаратів, створення єдиних семантичних полів.

Як зазначає Р.Кочюнас, що теорія допомагає консультанту узагальнити досвід роботи із самими різними клієнтами, зрозуміти природу більшості їхніх проблем і форми прояву конфліктів, сприяє ефективному застосуванню конкретних методів. Завдяки теоретичному підготуванню консультант може висувати гіпотези у своїй практичній роботі і передбачати результати консультування[93]. Тільки після проходження конструктивного теоретичного матеріалу можна ознайомлювати психологів-студентів із еклектичним, інтегративним підходами та навичками проведення консультацій. На основі, засвоєння теоретичних підходів психоконсультативного процесу в студентів-психологів формуються психологічні терапевтичні знання, що мають ряд особливостей, які є загальними для всіх теоретичних моделей і шкіл психологічного консультування і є їх теоретичною основою.

М.Гуліна відзначає такі загальні характеристики терапевтичного психологічного знання[2,с.330-331]: нове і специфічне значення аксіологічного (ціннісного) компоненту на рівні із гносеологічним та праксеологічним; новий зміст розуміння як методу пізнання людини; зростаюча роль індивідуального знання психолога про самого себе поряд із загальним і своїм психологічним знанням; розвиток знання про себе самого у людини як основна мета психологічного пізнання; діалогічний характер пізнання; визначення змін системи цінностей у всіх учасників процесу як результат пізнання; превалювання категорії правди по відношенню до категорії істини; відхід від ідеї «нормальності та ненормальності»; зростаюча роль мови, як вербального, невербального та символічного; посилення значимості одиничного знання в системі загального психологічного знання про людину.

Майбутні практичні психологи ще в стінах вищого навчального закладу повинні вивчати практичний передовий досвід консультативного процесу, формувати свою професійну майстерність та здійснювати роботу щодо самовдосконалення (І.Зязюн, В.Рибалка, І.Цушко). Підготовку психолога-практика сучасні дослідники розглядають через розвиток у майбутніх фахівців професійного мислення (С.Максименко, В.Панок), соціальної активності (О.Бондаренко, М.Гуліна, Д.Пенішкевич, В.Сагарда, Д.Струннікова), професійної креативності (С.Марков, В.Моляко), професійної компетентності (І.Зязюн, В.Панок, В.Рибалка, М.Шаплавський), критичності мислення, здібностей до прогнозування, імпровізації, інноваційності (М.Бауер, М.Іванчук, Л.Карамушка, С.Максименко, Н.Ничкало, Д.Пенішкевич), формування творчого потенціалу особистості майбутнього практика (Ж.Вірна, І.Іщук, О.Киричук, В.Ковальов, Н.Ничкало, В.Рибалка), формування пізнавальної активності (Т.А.Алєксєєнко), розвиток загальної та психологічної культури(В.Рибалка) як підготовку до науково-дослідницької діяльності(П.Горностай, М.Гуліна, Л.Карамушка, С.Максименко).

Таким чином, якісне засвоєння теоретичних підходів психоконсультування, дозволить студентам-психологам якомога ефективніше побудувати особисту теорію своєї практичної діяльності. Така сфера професійної діяльності практичного психолога як психологічне консультування об’єднує в собі не тільки знання теорії та методів психотерапії, а й необхідність досконало знати й інші сфери роботи психолога і вміти ефективно застосовувати професійні знання в практичній діяльності[8,c.18]. Отже, професійна підготовка психологів-консультантів має включати в себе загальну трирівневу підготовку практичних психологів (загальнотеоретична і наукова підготовка, методологія практичної психології, методики і технології практичної психології) [8,c.22-24], що дозволить: здійснювати у процесі навчання професійний відбір і поглиблювати професійну орієнтацію студентів (визначення основних напрямків і методів психоконсультативної та психотерапевтичної роботи, галузей застосування науки та мистецтва психологічної допомоги); системно викладати основи наукової і практичної психології; формувати професійно значущі риси особистості та навички практичної діяльності майбутнього спеціаліста.

Необхідно наголосити на тому, «що теоретична підготовка, вивчення фундаментальних, професійно-орієнтованих і спеціальних дисциплін поєднується з практичною діяльністю студентів, основною формою організації якої є психолого-педагогічна практика і написання курсових та дипломних робіт»[9,c.32-33], -- як зазначає С.К.Шандрук. На думку В.Панка: «Тут необхідно передбачати стажування, можливо й ординатуру безпосередньо на робочому місці»[7,c.22] під час проходження стажувальної практики. Під час проходження психологічної практики практичного психолога майбутні психоконсультанти на відповідному рівні зможуть засвоїти практичні навички і вміння у різних видах надання психологічної допомоги: психологічна діагностика, психологічна корекція, психологічне консультування, психологічна терапія[1] Цей вид практики є важливим у підготовці спеціалістів даного профілю тому, що ефективний консультант використовує у своїй діяльності всі види психологічної допомоги та її стратегії [3, с.32-33] (порада, інформування, пряма дія, навчання, системні зміни, психологічне консультування) в залежності від ситуації, яка склалася під час консультативного процесу. Така діяльність спеціаліста щодо використання цих методів, направлених на ефективність результату, підкреслює високий рівень його професійної лабільності. 

Під час проходження психологічної практики  майбутні фахівці мають оволодіти практичними навичками і знаннями психологічної допомоги основним об’єктам: суспільству, організаціям, групам, особистостям. Карамушка Л.М. виділяє такі моделі психологічної служби: «суспільна», «організаційна», «групова», «особистісна» [4,с.56](таблиця №1):

Таблиця 1 .

Об’єктивно-цільові моделі психологічної служби за Л.М.Карамушкою

   Як зазначає Л.М.Карамушка: «Вибір практичним психологом тієї чи іншої соціальної сфери, і відповідно орієнтація на ту чи іншу модель психологічної служби, передбачає оволодіння психологами видами професійної діяльності (діагностування, корекція, консультування та ін.), які враховують специфіку конкретної соціальної сфери та види завдань, які необхідно розв’язувати»[4,с.57]. Крім цього, потрібно готувати майбутніх практичних психологів як до особливостей використання ектремальної та стабільної моделі надання психологічної допомоги[4,с.58]. Л.М.Карамушка, М.П.Малигіна виділяють такий критерій як пріоритетність надання психологічної допомоги різним категоріям її об’єктів і на основі цього визначають дві основні моделі психологічної служби (таблиця № 2)[5]:

Таблиця 2.

Основні моделі психологічної служби за пріоритетністю надання психологічної допомоги різним категоріям її об’єктів за Л.М.Карамушкою, М.П.Малигіною

 Під час поетапного проходження психологічної практики психоконсультування майбутні фахівці мають оволодіти практичними навичками і знаннями діяльності психоконсультанта у всіх «об’єктивно-цільових моделях психологічної служби: суспільній, організаційній, груповій, особистісній»[4,с.56] та в «моделях психологічної служби за пріоритетністю надання психологічної допомоги різним категоріям її об’єктів»[4,с.58] – екстремальна та стабільна. Така модель психологічної практики дасть змогу психологам-консультантам орієнтуватися у сучасних умовах діяльності психологічної служби та набагато ефективніше використовувати здобуті практичні навички та знання під час їх майбутньої професійної діяльності. Ця модель має будуватися також поетапно: готовність психоконсультанта до діяльності у об’єктивно-цільових моделях психологічної служби.

Готовність майбутнього фахівця для надання психологічної допомоги у стабільних, нормальних умовах; готовність психолога-консультанта для надання термінової психологічної допомоги певним категоріям об’єктів за силою їх особливого «екстремального» (пріоритетного) статусу в певному соціумі, який обумовлений негативним впливом на них тих чи інших певних соціально-економічних, психофізіологічних та соціально-педагогічних чинників»[4,с.58]. Спочатку майбутній спеціаліст має досконало оволодіти практичними навичками надання психологічної допомоги під час консультативної діяльності у стабільних умовах для того, щоб ефективно здобувати навички роботи в екстремальних.

Така підготовка зумовлена тим, що сучасна психологічна служба нашої держави у всіх об’єктивно-цільових моделях, в більшості випадків, діє у екстремальних умовах («екстремальна модель психологічної служби»[8]) з різних вагомих причин сьогодення (соціально-політичні, економічні перетворення в суспільстві, перехід до ринкових економічних відносин та багато інших), які мають неабиякий вплив на становлення соціально-психологічної служби України.  Тому, сучасні психологи консультанти, з метою ефективної професійної діяльності, мають бути готовими до роботи як в стабільних так і в екстремальних умовах. Цей факт говорить про те, що при поглибленні спеціалізації висококваліфікованої професійної діяльності все більшої ваги набуває розширення не тільки професійного, а й загального кругозору, що запобігає професійній однобокості, залежності та обмеженості.   Тому сучасне оновлення і динамічний розвиток вищої школи щодо підготовки практичних психологів потребують формування концептуальних методологічних підходів до неї як до цілісної системи, необхідної для становлення спеціалістів психологічної служби нашої держави. Особливо загострилась ця проблема у підготовці психологів-консультантів. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. 1.      Абрамова Г.С. Практикум по психологическому консультированию. – 2-е издание. – М.: Издательский центр «Академия», 1996. – 128с.

2.Гулина М. Терапевтическая и консультативная психология. - СПб: Речь, -- 2001. – 352с.;

3.Джордж Р., Кристиани Т. Консультирование: теория и практика. – М: Эксмо, 2002. – 448с.;

4.Карамушка Л.М. Варіативність моделей психологічної служби при наданні психологічної допомоги в різних соціальних сферах. // Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. – К.: Ніка-Центр, 2002.  – С.56-57;

5.Карамушка Л.М., Малигіна М.П. Особливості використання «екстремальної» та «стабільної» моделі діяльності психологічної служби у вітчизняній та зарубіжній психологічній практиці. // Психологічній службі системи освіти України 10 років: здобутки, проблеми і перспективи. – К.: Ніка-Центр, 2002.  – С.58-60;

6.Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. – М.: Академический проект, 1999. – 240с.

7.Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . - К.: Ніка-Центр, 2002.  – С.18-28;

8.Панок В.Г. Концептуальні питання підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації психологів-практиків // Практична психологія у системі освіти: Питання організації та методики. – К.: Ін-т систем. дослідж. Освіти, 1996. – С.18-41.;

9.Шандрук С.К. Специфіка підготовки практичних психологів до професійної діяльності // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . - К.: Ніка-Центр, 2002. – С.32-34;