Ян Чаплак

(Чернівці)

  

ОСОБИСТІСНО-АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ФОРМУВАННІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 Психологічна служба сьогодні робить вагомий внесок у реформування системи освіти України, впровадження психолого-педагогічних інновацій, реалізацію національних, державних і міжнародних програм. Практичні психологи здійснюють діагностичну, корекційно-розвивальну, консультативну, реабілітаційну і просвітницьку роботу з усіма учасниками навчально-виховного процесу – учнями, вихованцями, студентами, вчителями, батьками.

Проблема особистісного підходу розглядалася в працях таких вчених-дослідників як К.О.Абульханова-Славська, О.Г.Асмолов, Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, І.Д.Бех, О.О.Бодальов, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, М.А.Гуліна, І.А.Зязюн, Г.С.Костюк, О.В.Киричук, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, І.П.Маноха,  Е.О.Помиткін, К.Роджерс, В.В.Рибалка, С.Л.Рубінштейн, З.Л.Становських, С.К.Шандрук та багато інших;

Розглянемо конструктивно-класичний фундаментальний підхід у сучасній науковій психології В.В.Рибалки, яким як синтез існуючих варіантів психологічної структури особистості була запропонована концепція тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості,  в основі якої лежать три взаємопов’язані базові виміри: соціально-психолого-індивідуальний з притаманними йому підструктурами: підструктура здатності до спілкування;  підструктура спрямованості і характеру;  підструктура самосвідомості;  підструктура досвіду особистості;  підструктура інтелекту;  підструктура психофізіологічних якостей особистості; діяльнісний, що диференціюється на відповідні компоненти діяльності та поведінки; генетичний (віковий), що характеризує рівень розвитку якостей особистості, її задатків і здібностей на певному віковому етапі становлення індивіда як особистості[6].

  Професійний розвиток практичного психолога нероздільний від особистісного – в основі й того та іншого знаходиться принцип саморозвитку, який детермінується у здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичного перетворення, що призводить до вищої форми життєдіяльності особистості – творчої самореалізації [4]. Тому, діяльність практичного психолога у сфері консультування учнівської молоді спрямована на актуалізацію життєвих ресурсів особистості, розширення сфери індивідуальних можливостей в подоланні різноманітних криз.

 Такі науковці як К.О.Абульханова, О.О.Бодалєв, А.А.Деркач, Н.В.Кузьміна, Н.І.Пов’якель та інші розробляють та успішно застосовують акмеологічний підхід у дослідженні проблем різноманітного характеру – формування професійної діяльності, особистісного розвитку, творчої самореалізації, оптимізації у різноманітних сферах соціальної практики та інших. У центрі акмеологічного дослідження знаходиться цілісний соціальний суб’єкт індивідуального чи групового характеру, який включений у всебічність реальних зв’язків і стосунків. Акмеологічна концепція суб’єкта базується на двох положеннях – розуміння суб’єкта як специфічного способу організації (якісної визначеності людини, як цілісної системи) та розуміння сутності суб’єкта через пов’язаність не тільки гармонією, цілісністю, але й розв’язанням існуючих протиріч [1].

Можна стверджувати, що акмеологічний, як і особистісний підходи, спрямовані на реалізацію принципу цілісності, оскільки акме людини (вищий прояв її професійного, особистісного самовираження та самоствердження), яке вивчається акмеологією, розуміється як гармонійна єдність психологічних і соціальних установок, у межах чого виявляється досяжною повнота буття в рамках індивідуального стану [1; 2]. Отже, стан (чи особистісний статус) акме, як основний об'єкт дослідження акмеології, є атрибутом творчої, гармонійної самоактуалізованої (згідно з А. Маслоу [5]) особистості, що є цілісною сутністю, яка виявляє синергійне, гармонійне узгодження всіх психофізіологічних, свідомих, неусвідомлених, духовних вимірів людської особистості, що складають її творчу повноту. Базуючись на даному визначенні акме людини, можна окреслити й шляхи її формування [3], спрямовані на розвиток творчо-гармонійної особистості, що є, як учить психологія, цілісною істотою, оскільки креативні люди виявляють амбівалентні, парадоксальні-двоїсті, що виключають один одного особливості.

Таким чином, особистісний, як і акмеологічний, підходи мають спільні суттєві ознаки у вивченні становлення особистості, а саме: зрілість, успішність, вершинність, гармонійність, творчість, майстерність. Особистісний підхід розглядає дані ознаки в ході підготовки спеціаліста, а в акмеологічному підході – це основа дослідження щодо вершинного, акмеологічного рівня розвитку особистості. Таким чином, особистісний та акмеологічний підходи до розвитку особистості мають тотожні суттєві ознаки і можуть бути об’єднані  в єдиний методологічний підхід – особистісно-акмеологічний.

Особистісно-акмеологічний підхід у нашому дослідженні має здійснюватися через сукупність принципів: вершинної орієнтації, системно-функціональний, рефлексивно-акмеологічний, комплексності у розумінні вивчення і формування готовності до професійної діяльності, особистісної зрілості майбутніх фахівців сфери надання психологічної допомоги особистості.

Реалізація вказаних принципів в єдиному особистісно-акмеологічному підході передбачає створення цілісної концептуальної моделі, в якій вони взаємопов’язані та взаємозалежні. Ідеї цілісності, єдності особистісного та професійного розвитку людини є основою розробленої концепції, де фактором розвитку є внутрішнє середовище особистості, її активність, потреба в самореалізації. Таким чином, особистісно-акмеологічний підхід забезпечує реалізацію багаторівневого процесу результативної психологічної допомоги учням на основі втілення оптимальних (вершинних) рівнів особистісного потенціалу та особистісної зрілості психолога у суб’єкт-суб’єктній взаємодії з особистістю старшокласника.

 

 

Список літератури:

 

 

1.      Акмеологические проблеми подготовки преподавателей /Под ред. Н.В.Кузьминой. – М.-Шуя, 1999. – 199 с.

 

 

2.      Акмеология: методология, методы и технологии / Материалы научной сессии, посвященной 75-летию члена-корреспондента РАО, Президента МААН Н.В. Кузьминой / Под общей редакцией вице-президента МААН, заслуженного деятеля науки РФ, доктора психологических наук, профессора. А.А. Деркача. − М.: РАГС, 1998. − 230 с.

 

 

3.      Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380 с.

 

 

4.   Марков С. Основні принципи творчої випереджальної вищої освіти // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. –Чернівці: Рута, 2003. – Вип. 185.– С. 44−53.

 

 

5.      Маслоу А. Мотивация и личность / А.М.Татлыбаева (пер. с англ.). – СПб.: Евразия, 1999. – 478с.

 

 

6.      Рибалка В.В. Особистісний підхід у профільному навчанні старшокласників: Дис. …д-ра психол. наук: 19.00.07. – К., 1998. – 465 с.