Ян Чаплак

ЛИЧНОСТНЫЕ КОМПОНЕНТЫ ОБЩЕЙ МОДЕЛИ КОНСУЛЬТИРОВАНИЯ УЧАЩЕЙСЯ МОЛОДЁЖИ

Раскрываются личностные компоненты общей модели консультирования старшеклассников. Описаны благоприятные условия обращения старшеклассников за психологической помощью к школьному практическому психологу: формирование психологической культуры, развитие психологической компетентности, формирование в ученических коллективах творческой среды и др.

(Статья на украинском языке)

Ян Чаплак

ОСОБИСТІСНІ КОМПОНЕНТИ ЗАГАЛЬНОЇ МОДЕЛІ КОНСУЛЬТУВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

 Аналіз останніх публікацій. Аналіз літератури з даної проблеми засвідчує, що  психоконсультативна робота з учнівською молоддю, в першу чергу, носить психолого-педагогічний зміст, має психологічні й педагогічні форми та методи (Р.С.Нємов, Р.В.Овчарова, В.Г.Панок. Невід’ємною складовою діяльності психологів-практиків є консультативна робота. В працях вітчизняних і зарубіжних психологів-консультантів Ю.Є.Альошиної, О.Ф.Бондаренка, Р.Брауна, П.П.Горностая, С.В.Васьківської, С.Ґледінґа,  Л.М.Карамушки, Д.Котлера, С.Д.Максименка, В.Г.Панка поставлена і в основному вирішена проблема майстерності психолога-практика у сфері психоконсультування.

Сучасні науковці-дослідники стверджують, що майбутні психологи-практики ще в стінах вищого навчального закладу повинні вивчати практичний передовий досвід практичної психології, формувати свою професійну майстерність та здійснювати роботу щодо самовдосконалення (Г.Балл, І.Зязюн, Н.Пов’якель, В.Рибалка). Підготовку психолога-практика сучасні дослідники розглядають через розвиток у майбутніх фахівців професійного мислення (С.Максименко, В.Панок, Г.Хомич); соціальної активності (О.Бондаренко, М.Гуліна, Л.Долінська); самовиховання і психолого-педагогічних засад його організації (Ж.Вірна, А.Деркач, О.Ігнатович, Н.Литвинова, І.Маноха, Н.Ничкало, О.Пєхота, Н.Побірченко, Е.Помиткін); професійної креативності (С.Марков, В.Моляко, В.Рибалка, С.Шандрук); професійної компетентності (І.Зязюн, В.Панок, В.Рибалка, В.Семиченко); критичності мислення, здібностей до прогнозування, імпровізації, інноваційності (Л.Карамушка, Н.Литвинова, В.Моргун, Н.Ничкало, О.Самойлов); розвиток загальної та психологічної культури (Я.Коломінський, В.Рибалка) як підготовку до науково-дослідницької діяльності (П.Горностай, М.Гуліна, Л.Карамушка, С.Максименко); формування світогляду (В.Моргун, Н.Чепєлєва); формування теоретичних та практичних положень молодіжної політики та практичної соціально-психологічної роботи з молоддю (Б.Ананьєв, І.Бех, А.Деркач, Я.Коломінський, Г.Костюк).

Теоретичний аналіз основного матеріалу. Особистісне консультування можна виділити як вид психологічної допомоги, адресованої тим, хто відчуває труднощі в самореалізації: в досягненні цілей, задоволенні тими чи іншими потребами, прийнятті рішень. Людина звертається до психолога, коли в тій чи іншій мірі усвідомлює свої труднощі та може описати їх. В якості особистісних проблем старших школярів виступають внутрішні конфлікти, які перешкоджають їх нормальної життєдіяльності (навчанню, грі, спілкуванню, праці). Внутрішній конфлікт виникає через невідповідністю між актуальною потребою та можливістю її задоволення [1].

Визначення змісту психологічної  консультативної роботи зі старшокласниками передбачає аналіз ефективності основних теоретичних підходів для роботи з цією віковою категорією та конструктивного використання різних галузей консультування має одне з основних значень для обґрунтування специфіки реалізації та розвитку особистості учнів старших класів в умовах навчально-виховного процесу в закладах освіти.

Якщо старшокласнику немає з ким поспілкуватися, а до шкільного психолога він відчуває довіру, його звернення за допомогою у вирішенні навчальних труднощів чи у виборі професії буде лише приводом для серйозної розмови. У таких випадках психологу потрібно зрозуміти основний мотив звернення старшокласника та перебудувати установку з діагностичної на допомагаючи[1].

Позиція психолога, який із старшокласником обговорює його особистісні труднощі досить і досить серйозна. Перш за все психолог не батько, не вчитель. Він не виховує, не навчає, не роз’яснює норми поведінки, не осуджує та не оцінює. Тільки з позиції прийняття психолог здатний допомогти підлітку осмислити те, що заважає йому самореалізуватися та подолати труднощі в досягненні мети. Психолог приймає старшокласника незалежно від того, що б він не говорив, які б вчинки не здійснював. Спеціалісту мало подолати антипатію до асоціального, непривабливого старшого школяра чи зайняти нейтральну позицію. Щоб допомогти старшокласнику відкритися, до нього потрібно виявити зацікавлене ставлення[1; 2]. Потребуючого старшокласника не обманеш навіть талановито зіграним гарним ставленням. Тільки з позиції прийняття, симпатизуючи учню, психолог може виразити своє ставлення до вчинку та його негативним діям. Тоді його слова та ставлення будуть мати суть для старшокласника. Практик допоможе старшокласнику розібратися у труднощах його власного життя, якщо встановить вірну дистанцію, не стане шукати з ним приятелювання, але й не буде демонструвати свою зверхність. Однак ініціатива у спілкуванні завжди у психолога. Він відчуває, як потрібно розмовляти із певним типом особистості [1, с.36-40]. Допомагаючи старшокласнику подолати його особистісні труднощі, психолог надає йому підтримку.

Досвід психологів-практиків свідчить про те, що ефективна робота з учнями  старших класів можлива при наявності відповідних умов. Щоб увійти у внутрішній світ старшокласника, необхідно чітко представляти особливості соціального контексту розвитку цього учня, «якість життя» та її реалії: стан медицини, екології, інститутів сім’ї та школи, соціальний, економічний, політичний аспекти сучасного йому буття [2,с.81]. Таким чином, для будь-якого психолога-практика, який працює зі старшокласниками обов’язкові психологічна грамотність, уміння застосовувати знання вікових особливостей учнів, їх індивідуальних відмінностей у своїй роботі. Психолог спілкується не з представником статі чи віку, не з носієм тих чи інших рис, а з унікальним індивідом, невід’ємним від соціального свого середовища (школа, сім’я, вулиця), який знаходиться у відповідній системі взаємостосунків із дорослими та однолітками. Учень в кожний момент життя несе в собі й своє минуле, і своє майбутнє. Успішне психологічне консультування учнівської молоді передбачає оволодіння практичними психологами його основними складовими як загальної моделі консультування в даному напрямі.

Л.М.Карамушка на основі аналізу психологічної літератури, а також на власному досвіді консультативної діяльності у загальну модель психологічного консультування включає такі компоненти як: мотиваційний, когнітивно-смисловий, операційно-технологічний, особистісний та організаційний [3, с.36-37]. Якщо розглядати ці компоненти на основі особистісного підходу, то можна стверджувати, що такі компоненти як мотиваційний, когнітивно-смисловий, операційно-технологічний та організаційний являються особистісними тому, щона основі вищезазначених компонентів визначаються основні особистісно-професійні утворення психолога-практика, які є необхідними для ефективного консультування старшокласників із різноманітних проблем.

Таким чином, загальна модель психологічного консультування учнівської молоді повинна містити відповідні особистісні компоненти такі як: мотиваційний, когнітивно-смисловий, операційно-технологічний та організаційний (див. табл. 1.).

Таблиця1.

Особистісні компоненти загальної моделі консультування учнівської молоді

№

Компоненти

Характеристика

1.

Мотиваційний компонент

Визначення рівня мотивації адміністрації, педагогічного колективу, учнівського колективу та батьків щодо психологічного консультування старшокласників із нагальних психологічних проблем та формування в них вираженої позитивної мотивації щодо отримання такого виду допомоги

2.

Когнітивно-смисловий компонент

Психологічний аналіз основних запитів адміністрації, педагогічного колективу, батьків та учнівської молоді на психологічне консультування психологом-практиком та здійснення їх типології

3.

Операційно-технологічний компонент

Обґрунтування доцільності використання практичними психологами ЗНЗ різних стратегій, методів і форм психологічного консультування учнівської молоді, введення його основних етапів залежно від специфіки запитів учасників навчально-виховного процесу

4.

Організаційний компонент

Аналіз використання практичними психологами можливих організаційних форм психологічного консультування старшокласників залежно від виду організації навчально-виховного процесу ЗНЗ взагалі, типу запиту тощо.

Сукупність спонукань особистості старшокласника, завдяки яким він звертається до психолога-консультанта за допомогою у розв’язанні різноманітних проблем можна визначити як мотиваційним компонентом психологічного консультування учнівської молоді. Мотивом до психологічного консультування є внутрішнє спонукання конкретної особистості – старшокласника як усвідомлення потреби звернення до психолога-консультанта щодо розв’язання відповідних проблем, які є в наявності. Але для появи такого спонукання необхідно створити відповідні зовнішні сприятливі умови (див. табл.2).

Таблиця 2.

Сприятливі зовнішні умови, які є мотивом звернення старшокласника до консультанта

№

Сприятливі зовнішні умови

1.

Формування у старшокласників відповідного рівня психологічної культури у навчально-виховному процесі. Психологічна просвіта учнів, розкриття можливостей сучасної наукової психології, і зокрема різних видів надання психологічної допомоги: психологічна діагностика, психологічна корекція, психологічна терапія та психологічне консультування, сприятимуть усвідомленню ними психології в успішному становленні своєї особистості.

2.

Розвиток у старшокласників психологічної компетентності, тобто здатності виявити психологічну проблему, психологічний аспект у формуванні своєї особистості.

3.

Формування в учнівських колективах творчого середовища, пов’язаного з виникненням потреби в інноваційних технологіях у шкільній та позашкільній діяльності учнівської молоді.

Важливою передумовою формування у старшокласників мотивації до психологічного консультування є наявність кваліфікованого психолога-практика, який спроможний допомогти особистості учня розв’язати відповідні проблеми[4; 5; 6].

Когнітивно-смисловий компонент моделі психологічного консультування учнівської молоді передбачає психологічний аналіз практичними психологами основних запитів учасників навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи та батьків старшокласників. Консультант на цьому етапі має вміти збирати потрібну інформацію, визначати проблемні ситуації та формулювати основні проблеми, будувати їх структуру та актуалізувати пріоритетні протиріччя[3,с. 47].

Висновки. Таким чином, можна зробити висновок, якщо запит старшокласника розглядати як певну проблему, то вона відображає ситуацію, в якій бажане не збігається з реальним. Тут потрібно зосередити увагу на тому, що в одній і тій же проблемній ситуації старшокласника можуть бути сформульовані найрізноманітніші проблеми, а це вказує на те, що потрібно визначити основну проблему, яка впливає на виникнення інших. Діяльність психолога-практика має бути організована так, щоб можна було одночасно допомагати клієнту очевидну проблему і визначати фактори, які її створили і будуть породжувати аналогічні проблеми, якщо не виявити їх джерело у конкретній ситуації. Перехід освіти на суб’єктну основу з установкою на саморозвиток особистості вимагає високої внутрішньої активності студентів, ріст якої можливий лише в умовах проектно-створюючих технологій, які забезпечують задоволення суб’єктивних потреб кожного студента у відповідності з його індивідуальними особливостями.

Література

1.                Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237 с.

2.                Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256 с.

3.                Основи психолого-управлінського консультування: Навчальний посібник // Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, М.В.Войтович та ін.; За наук. ред. Л.М. Карамушки. – К.: МАУП, 2002. – 136 с.

4.                      Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С. 18−28.

5.                      Пов’якель Н.І. Психологічна готовність до партнерства і особливості професійної саморегуляції практичного психолога: Зб. наук. пр. “Психологія”.– К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. 1998. – Вип. II. –С. 102−108.