Материал на украинском языке: http://yanchaplak.com/ua/psykholohichna-dopomoha/134-stsenichnyi-stres

Чаплак Марина, Чаплак Ян (Чернівці)

ПРО ПОДОЛАННЯ СЦЕНІЧНОГО СТРЕСУ МУЗИКАНТА-ВИКОНАВЦЯ

Постановка проблеми. В будь-якій сфері людської діяльності, що здійснюється в присутності публіки та для неї, перед людиною, яка виступає виникають певні психологічні труднощі. Одним із основних видів діяльності музиканта є виконання музичного твору концертної програми в умовах сцени. За своїми характеристиками публічні виступи музикантів як і виступи акторів, ораторів, спортсменів тощо відносяться до стресових ситуацій. Основним стресором для них є глядацька аудиторія, усвідомлення того, що кожна їх дія відслідковується й оцінюється людьми. Сценічний стрес – одна з найбільш актуальних та життєво важливих для музикантів-виконавців. Зіштовхуючись з нею вперше в дитячому віці, представники сценічних професій не перестають відчувати її гостроту аж до закінчення своєї сценічної кар’єри.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Формам музично-виконавської діяльності в музичній теоретико-методологічній літературі приділяється неабияка увага (Л.Баренбойм, Г.Коган, Г.Нейгауз, С.Сабурова, С.Савшинський). Психології музично-виконавській діяльності присвячені роботи відомих вітчизняних і зарубіжних науковців таких як Л.Бочкарьов, В.Петрушин, Р.Сулейманов, Г.Ципін тощо.

Концертний виступ є підсумком всієї роботи над музичним твором, мета якого – донести до слухачів зміст цього музичного твору. При цьому музикант-виконавець переживає серйозне нервово-психічне навантаження, стрес [1; 6]. Відомий актор, режисер і педагог К.Станіславський зосереджував увагу на тому, що «публічні виступи закріплюють, фіксують те, що відбувається на сцені та всередині самого артиста. Будь-яка дія чи переживання, які підкріплюються творчим чи іншим хвилюванням, викликане присутністю натовпу, закарбовується в емоційній пам’яті сильніше, ніж у звичних умовах на репетиції» [7]. Більшість науковців-дослідників вказують на те, що концертний виступ вимагає від музиканта набагато більшої (порівняно з підготовчим етапом) емоційної, інтелектуальної та фізичної віддачі (Д.Благой, Л.Бочкарьов, Д.Григор’єва, Ю.Капустін, Н.Наєнко, С.Рубінштейн, Ю.Цагареллі тощо). В історії музичної педагогіки зустрічається багато прикладів, які демонструють творчу взаємодію педагогів з виконавцями в період їх підготовки до публічних виступів. Відомі педагоги-музиканти цілеспрямовано та послідовно формували в своїх вихованців любов до сцени такі як Г.Нейгауз, П.Столярський, А.Ямпольський тощо.

Мета статті. Зробити теоретико-методологічний аналіз наукової літератури з проблеми подолання сценічного стресу музикантів-виконавців.

Виклад основного теоретичного матеріалу. Як зазначає С.Сабурова, вихід на сцену, можна назвати «лакмусовим папірцем» професіонала – це своєрідна «вершина форми», найвищий емоційний і психофізіологічний стан, який носить стресовий характер [6,с.65]. На думку Д.Григор’євої, сценічний стрес викликається як зовнішніми причинами (взаємодія з публікою, журі чи екзаменаційною комісією), так і внутрішніми стресорами (завищена значимість сценічної діяльності, неадекватна самооцінка, нервово-психічна неврівноваженість тощо) [3]. Ю. Цагареллі вказує на те, що будь-який сценічний виступ може розглядатися «як підсумкова діяльність в екстремальних умовах» [8]. У результаті впливу названих факторів виникає певне перевантаження. Це відбувається тому, що свідомість знаходиться під сильним натиском психофізіологічної стресової атаки та здатна розцінювати сценічну діяльність як небезпеку для життя та здоров’я, а за психофізіологічним показником стан музиканта на сцені подібний зі станом спортсмена в процесі старту. У такій ситуації свідомість застосовує захисні функції – це звуження об’єму сприйняття та м’язові спазми, провали в пам’яті тощо. При цьому, емоції, які слугують спусковим механізмом стресової реакції, дуже архаїчні та сильні, здатні стерти всі «цивілізовані» налаштування, тобто весь підготовчий етап [1].

Проблема адекватної поведінки на сцені породжена безпосередньою виконавською практикою. Більшість фактів із історії виконавської майстерності підтверджують, що навіть найдосвідченіший музикант не застрахований від провалу на сцені, якщо він не готовий до виступу. Рівень підготовки виконавця залежить не тільки від його минулого досвіду чи майстерності, але й від того, що відбувається із суб’єктом перед початком виконання, від його способу реагування на сценічну ситуацію, яка завжди залишається стресогенним фактором [2]. Від успіху публічних виступів музиканта залежить його професійна кар’єра та імідж. Тому, на думку автора, для виконавця є дуже важливим оптимальний результат вирішення поставлених завдань у процесі публічних виступів. Вирішення цієї проблеми реалізується на основі професійної та психологічної готовності. Професійний блок представлений переважно художньо-інтерпретаційними та професійно-технічними аспектами (відповідність авторському задуму) [4]. Як зазначає Ю.Литвиненко: «Безперечно, якісна підготовка до виступу є основою професіоналізму музиканта-виконавця й одним із основних умов успішності концертної діяльності. Однак окрім професійних завдань в музичному виконанні існує й інший не менш важливий аспект – психологічний. Психологічна підготовка виконавця до публічного виступу передбачає формування вольової саморегуляції музиканта, яка основана на об’єктивному контролі власних дій і за необхідності гнучкій їх корекції. Тобто, психологічна підготовка означає здатність виконавця успішно реалізовувати свої творчі наміри в стресовій ситуації виступу перед аудиторією» [4, с.2].

Психологічна підготовка до концерту, на думку Л.Бочкарьова, - проблема психолого-педагогічна. Як зазначає автор, психологічним аспектом формування стану готовності виступає організація діяльності та формування установки у відповідності з характером, умовами конкретного публічного виступу [1,с.285]. Л.Бочкарьов вказує на те, що педагогічна задача – пошук шляхів і засобів забезпечення психічної готовності музиканта до публічного виступу в процесі над музичними творами. Це одне із актуальних проблем музичної педагогіки [1,с.286].

На жаль, в навчальному процесі підготовки значно менше уваги приділяється психологічній готовності музиканта до публічних виступів. З цього приводу Г.Ципін посилається на досвід відомого піаніста Я.Зака, який визнав, що «…робота концертного виконавця зробила з мене майже психолога. Весь час потрібно наполегливо «вдивлятися» в себе, щось «вишукувати» всередині. Справа не в тому, подобається це заняття чи ні. Інакше неможливо знайти вирішення певних професійних проблем…» [10]. На думку О.Голубєвої, «психологічна підготовка студента до виступу має не менше значення ніж професійно-виконавська підготовка як така. Вся робота, яка проводилася зі студентом над музичним твором в класі та вдома, проходить «випробовування на міцність» в умовах публічного виступу; тільки вона визначає рівень опанування, обдарованості виконавця, його психологічну стійкість тощо. Не можна ставити знак рівності між успішністю того чи іншого відкритого виступу музиканта-виконавця та його профпридатністю. Робота щодо формування у музиканта-виконавця сценічної стійкості повинна, в принципі, проводитись із дитячих років. Існує погляд, що музикант-виконавець, який часто й успішно виступав в дитячому віці, володіє вищим рівнем професійно-психологічної стійкості і, в подальшому, краще справляється зі сценічним хвилюванням» [3].

Л.Бочкарьов виокремлює чотири етапи підготовки до публічного виступу [1]:

• перший етап – попередньої підготовки, полягає у формуванні рішення готовитися до публічного виступу на основі осмислення інформації про запланований концерт (конкурс) і самооцінки рівня підготовки;
• другий етап – основної підготовки: робота над програмою, формування позитивної мотивації, творчої зацікавленості програмою, впевненості в реалізації творчих прагнень, планування й організація занять з усвідомленням умов виступу;
• третій етап – безпосередньої підготовки, пов’язаної з концертним періодом: програмування діяльності в умовах майбутнього виступу – репетиції, формування оптимального «передконцертного» психічного стану;
• четвертий етап – ситуативної психологічної підготовки, зміст якого полягає в формуванні психологічної готовності до виконання конкретного музичного твору, в умовах максимального зосередження уваги музиканта на майбутньому публічному виступі.

Кожен із зазначених етапів підготовки має свої завдання, засоби та прийоми їх реалізації, однак узагальнюючим завданням на всіх етапах виступає формування стану психічної готовності музиканта-виконавця до виступу [1; 2; 3; 6]. Психічний стан на початкових етапах виконавської діяльності залежить від адаптації виконавців до умов публічних виступів. Ця проблема виступає однією із ключових в музичній психології [3; 4; 6; 8].

Для досягнення оптимальних результатів у процесі підготовки, на думку Ген Цзинхена, необхідно забезпечення таких умов [9,с.243]:

• здійснити психологічну підготовку, яка містить формування механізмів захисту організму від стресу, тобто створити максимальну психічну cтійкість, у тому числі сформувати навички перетворення негативних факторів впливу естради на позитивні;
• створити певні різнобічні резерви різних виконавської діяльності – художній, технологічний, психологічний запаси стабільності та мобільності процесу відтворення музичного твору на сцені, а також своєї індивідуально-особистісної стійкості при його здійсненні;
• навчитися максимально реалізовувати на сцені власні приховані можливості та резерви, які сприяють досягненню вищих результатів, стимулюванню стану натхнення.

Дуже часто публічні виступи стають важким випробуванням для виконавців. Більшість фахівців вважають, що для вирішення проблеми сценічного стресу важливо розуміти генезис і психологічну природу подібних станів, їх походження та сутність. На думку Ю.Литвинової, в теоретичному аспекті це заперечень не викликає, однак на практиці застосувати ці знання вдається далеко не всім [4].

Як зазначає Ген Цзинхен, що концертний виступ можна вважати цілісною системою поведінки, ступенем відповідності попередньому процесу підготовки, знаходженням оптимальних засобів нейтралізації й трансформації негативного впливу стресу з метою використання унікальних можливостей, які дає виступ музиканта. Разом з тим, концертний виступ має й інші аспекти, які ускладнюють виконавський процес. Серед них найбільш значущим є стрес, який викликає різні психофізіологічні зміни, а також гіпервідповідальність, тобто занадто висока вимогливість до себе, яка сковує виконавця. Важливу роль у стабілізації концертного стану відіграє регулярність концертних виступів. У такому випадку концертне хвилювання, що виникає в кожному виступі не встигає піти, а наче залишається в пам’яті в достатньо актуальному вигляді. Свідомість утримує його деякі структури, тому що є інформація про наступний концерт [9, с.243].

Переважна більшість науковців-дослідників притримується думки, що сценічний стрес є різновидом емоційних станів людини, які викликають комплекс негативних емоцій, що знижують оперативні можливості індивіда. Стрес може викликати як активізацію діяльності, так і її дезорганізацію [1; 4; 6; 8]. Одна й та ж обстановка може здійснювати різний вплив на психічний стан людини (так, наприклад, концертна виконавська атмосфера може травмувати одних виконавців-музикантів, а інших, навпаки, надихати). Прояв емоціогенних стресорів залежить від індивідуально-типологічних особливостей – екстремальна ситуація може бути об’єктивно стресовою для одного індивідуума і не виступає такою для іншого [5]. Це положення можна застосовувати і в дослідженні сценічного стресу музикантів-виконавців. Крім цього, такі науковці як Л.Бочкарьов, Н.Наєнко, С.Сабурова зосереджують увагу на тому, що мотиваційні фактори  (спрямованості особистості) здійснюють неабиякий вплив на подолання сценічного стресу.

Концертний виступ являє собою особливу форму діяльності музиканта-виконавця. Цей вид професійної діяльності має свої закономірності, які необхідно враховувати не тільки в період підготовки до концерту, але й протягом усього періоду вивчення музичного твору. Виконавці й педагоги повинні знати про специфічні особливості мислення та поведінки на сцені, про створення особливої виконавської форми музичного твору саме для публічного виступу [9, с.243]. Розуміння цих явищ сприяє успішному досягненню художніх цілей, для професійного становлення виконавця в цілому та допомагає попередженню і подоланню сценічного стресу як такого.

Висновки та перспективи подальших розвідок. Отже, подолання сценічного стресу є багатогранним і комплексним процесом.  Це вказує на те, що робота із сценічним стресом, в більшості випадків, має будуватися на основі індивідуального підходу щодо розвитку сценічної рефлексії, створення позитивної психологічної установки, вироблення навику конструктивного, творчо-позитивного ставлення до екстремальної ситуації. З метою попередження та подолання сценічного стресу, окрім формування сценічної та музичної культури в цілому, потрібно зосередитися на формуванні психологічної культури. Робота з подолання сценічного стресу вимагає створення стратегіального інструментарію діагностики, корекції та психотерапевтичного втручання. Сучасна прикладна психологія має широкий арсенал засобів регуляції психічних станів людини в процесі професійної підготовки до того чи іншого виду діяльності, але дослідженню ефективних технологій сценічного стресу приділено дуже мало уваги. Тому в перспективі подальших наших розвідок ми плануємо проаналізувати здобутки психологічної науки в створенні інструментарію щодо подолання сценічного стресу музикантів-виконавців.

Список літератури

1. Бочкарёв Л. Л. Психология музыкальной деятельности / Л.Л.Бочкарёв. - М., 1997. – 352 с.
2. Голубева Е. Проблема сценического волнения [Электронный ресурс] / Е.Голубева. -  Режим доступа:  http://www.rae.ru/forum2012/195/296
3. Григорьева Д.М. Многоликий сценический стресс. Опыт изучения // Д.М. Григорьева, А.М. Федорова–Гальберштам, Исполнительское искусство и музыковедение па- раллели и взаимодействия. - М., 2010. – 744 с.
4. Литвиненко Ю. Роль публичных выступлений учащихся в процессе обучения музыки  [Электронный ресурс] / Ю.Литвиненко. - Режим доступа: http://www.art-education.ru/AE-magazine/archive/nomer-1-2010/litvinenko_07_03_2010.pdf
5. Наенко Н. И. Психическая напряженность / Н.И.Наенко. - М., 1976. - 245 с.
6. Сабурова С. Мотивационно-смысловая приналежность к профессии как преодоление сценического стресса музыканта-исполнителя / С.Сабурова // Личность в экстремальных условиях и кризисных ситуациях жизнедеятельности: Сборник научных статей III Международной научно-практической конференции / Под ред. Р. В. Кадырова. – Владивосток : Морской государственный университет, 2014. – 376 с. - С.64-70
7. Станиславский К.С. Работа актера над собой / К.С. Станиславский // Собр. соч. в 8 т. - Т. 3. - М.: Искусство,1955. - С. 286.
8. Цагарелли Ю. А. Психология музыкально-исполнительской деятельности Ю.А.Цагарелли. – СПб.,2008. - 367 с.
9. Цзинхен Г. Формування сценічної культури у майбутніх естрадних співаків / Г.Цзинхен // Проблеми підготовки сучасного вчителя - №8 (Ч.1), 2013. – С.239-244.
10. Цыпин Г.М. Музыкант и его работа: Проблемы психологии творчества / Г.М.Цыпин. -  М.: Сов.композитор, 1988. - С. 52.

АНОТАЦІЯ

У статті охарактеризовано таке поняття як «сценічний стрес». Проаналізовано теоретико-методологічну літературу з проблеми подолання сценічного стресу музикантами-виконавцями.

АННОТАЦИЯ

В статье  раскрывается такое понятие как «сценический стресс». Проанализировано теоретико-методологическую литературу по проблеме преодоления сценического стресса музыкантами-исполнителями.