Чаплак Ян, Резнік Віталій

ПРО ЕКОЛОГІЧНІСТЬ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБИСТОСТІ

 Екологічні протиріччя, які досягнули глобального рівня, призвели до усвідомлення того, що майбутній розвиток суспільства буде залежати від рівня екологічної культури людини. Тобто, сучасний етап взаємодії суспільства та природного середовища характеризується навальним загостренням соціоприродних протиріч. Людство знаходиться на межі екологічної катастрофи, усвідомлення якої актуалізує необхідність зміни орієнтирів соціокультурного розвитку. А.Приходченко та А.Іванченко зазначають: «Людина тисячі років боролася за своє існування, виживала у війнах, які ж сама починала, епідеміях, голодоморах, виживала та вірила в краще майбутнє. Заради цього вона розвивала науку, техніку, культуру, медицину, формувала нові соціальні системи. І ось через свої хибні моральні принципи, духовну бідність, деградацію екологічної свідомості й етики сучасне суспільство й опинилося на порозі жахливої духовної кризи. Одна з найнебезпечніших помилок людини – віддання переваги одномоментній вигоді на шкоду природі»[11].

 

В.Панок констатує той факт, що умови життя людини – як соціальні, так і природні – змінюються дуже швидко. Тому, на думку науковця, досвід та звички, притаманні минулим поколінням, уже не працюють[10,с.48]. Зокрема, з цього приводу, М.Осташук зауважує, що за допомогою раціоналістичних конструкцій ряд учених приходить до висновку, що науково-пізнавальна діяльність кінця ХХст. характеризується нелінійністю динаміки розвитку[8,с.129.]. Наприклад, Д.Разенкова вважає, що це спонукає до формування нової екологічної культури, яка орієнтує людину на коеволюційний розвиток зі своїм природним оточенням[14]. На думку О.Лагутіна, створена людиною матеріальна культура існує всупереч та завдяки природі. Збереження обох боків протиріччя є умовою збереженням створеної людством цивілізації. Автор акцентує увагу на тому, що усвідомлення людиною соціокультурних принципів відношення до природи може сприяти збереженню та відтворенню біосфери, і, в кінцевому результаті, самої людини як біологічної істоти планети[5]. Як зазначають А.Приходченко та А.Іванченко, соціально-екологічні знання повинні трансформувати постіндустріальне людське суспільство з науково-технічної в науково-гуманістичну, екологізовану фазу, згідно з Глобальним планом Маршалла, Національним координатором якого в Україні[11]. Тобто, господарювання раціонально-механістичної парадигми призвело не тільки до обмеженого бачення природи, але й до втрати цілісності самої людини. Екологічна свідомість стає невід’ємною частиною світоосмислення філософської картини світу[5; 6; 8; 9; 12; 13; 14].

 Виділяють такі принципи, які необхідно врахувати при проведенні в Україні культурної революції і трансформувати економічну свідомість у екологічну: екологічна освіта; об’єднання громадян, бізнесу та урядів – необхідний чинник проведення культурної революції; засоби масової інформації як прискорювач культурної революції; економічні механізми як важлива складова у формуванні екологічного світогляду[4].

Для ефективної реалізації цих принципів потрібно активізувати спрямування на екологічність сучасні тенденції розвитку різних галузей наук, зокрема, сучасної психології та психологічної допомоги особистості. Неабияку роль у досягненні цієї мети відіграє така галузь психології як екологічна психологія. За визначенням Ю.Трофімова, екологічна психологія вивчає психологічні проблеми взаємодії людини з матеріальним предметно-природним середовищем свого життя. Це відносно нова галузь знань, яка бурхливо розвивається останнім часом у зв'язку з глобальним погіршенням екологічної ситуації, загостренням суперечностей між людиною, штучно створеним нею середовищем і природою, - суперечностей, які дедалі більше набувають антагоністичного характеру[12]. Як зауважує один із фундаторів психологічної служби системи освіти України В.Панок, екологічна психологія – відносно новий напрям у практичній психології. Головне її завдання – пошук психологічних можливостей зміни способу життя людей у нових умовах проживання[10,с.48]. Науковець зосереджує свою увагу на тому, що практикуючі психологи здійснюють терапію ускладнень та травм, що виникають у цьому процесі, сприяють формуванню відповідальної та свідомої поведінки людей[10].

Розв'язанню численних практичних завдань екологічної психології сприяють теоретичні пошуки в цій галузі, зокрема спроби знайти такий специфічний об'єкт дослідження, в якому б психологічні та середовищні явища існували в нерозривній цілісності[12]. Співробітники лабораторії екологічної психології Інституту психології АПН України вважають, що у екопсихологічному підході потрібно виділяти лише ті фактори середовища, що по-перше, прямо та безпосередньо включені у сферу життєдіяльності людини, і по-друге, усвідомлюються людьми як значущі фактори, тобто ті, що потрібно враховувати під час організації життєдіяльності. Крім того, ще повинні бути фактори, взаємодія з якими має стійкий та довгостроковий характер. Людина і ці фактори утворюють систему, де усі елементи є взаємозалежними[6].

В.Васильєва акцентує також увагу на тому, що в сучасних умовах необхідно сформувати нову світоглядну парадигму, спрямовану на заперечення традиційного прагнення людини до активного оволодіння природою та її пристосуванню до людських потреб. Метою нової освітньої парадигми, на думку авторки, повинно бути відтворення людини як органічної істоти, як цілісного феномену природи в єдності її визначень (космічного, біологічного, соціального, духовного), який володіє не егоїстично гуманістичним світоглядом, а свідомістю коеволюції природи та суспільства[3].

О.Лагутін вказує на те, що сьогодні необхідна науково-обумовлена стратегія в системі «людина-суспільство-природа (біосфера)», спрямована на подолання небезпечного положення, коли створюється реальна загроза біогенетичних умов буття людини[5]. Ю.Швалб зазначає, що окремі індивіди вступають у взаємодію з однією категорією факторів середовища, а держава – з іншою. У зв’язку з цим науковцем запропоновано наступний підхід. Він виходить з того, що у біології стійкі екосистеми прийнято називати “ценозами”. Отже, виходячи з цього, щоб підкреслити природну складову систем та не конструювати нові терміни, він запропонував використовувати поняття “ценозу” з відповідною конкретизацією.  Так, стійкі системи “індивід – оточуюче середовище” отримали назву “антропоценозу”.    Стійкі системи “спільнота – оточуюче середовище” називаються “групоценозом”. Стійкі системи “держава – оточуюче середовище” називаються “соціоценозом”[6].

В.Васильєва рекомендує починати екологізацію освіти із використання форм проблемного навчання в процесі загальноосвітньої підготовки. На її думку, цей підхід буде стимулювати використання чотирьох основних освітніх принципів майбутнього, сформульованих ЮНЕСКО: вчитися жити разом, вчитися пізнавати, вчитися робити (працювати),  вчитися робити[3]. Реалізація цих принципів неможлива без психологічного супроводу навчально-виховного процесу. Тому необхідно звертати увагу на екологічність процедур і технік надання психологічної допомоги особистості. Особливо титанічний об’єм завдань в цьому глобалізаційному спрямуванні покладено на психологічну службу системи освіти тому, що інститут освіти - найбільш значуща компонента в системі суспільного відтворення: від рівня його відповідності соціальним реаліям і цілям розвитку соціуму залежить як якість майбутніх поколінь, так і життєздатність та ефективність майбутнього розвитку самого суспільства. Тобто, екологічна освіта – це фундаментальна основа реалізації трансформування людського суспільства з науково-технічної в науково-гуманістичну, екологізовану фазу. Екологічність психотерапевтичного впливу в процесі надання психологічної допомоги має базуватися на сучасних тенденціях розвитку сучасної психології та психотерапії. За словами О.Андрєєва, все активніше розвиваються напрями психотерапії, що роблять основний акцент саме на розвитку усвідомленості, наприклад, гештальт-підхід та процесуальна робота. На думку автора, розвиваються методи екологічної взаємодії з клієнтом, взірцем яких може бути клієнт-центрована терапія К.Роджерса[1].  На сьогоднішньому етапі становлення суспільства раціоналістичні наукові пошуки все частіше стали будуватись на синергетичних уявленнях про світ. Синергетика – сучасна теорія самоорганізації, нове світобачення, пов’язане з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, нестабільності, глобальної еволюції, вивченням процесів становлення «порядку через хаос». Проблемне поле синергетики централізується навколо поняття «складність», орієнтуючись на осягнення природи, її принципів в організації та еволюції[7].

О.Андрєєв виділяє такі тенденції розвитку сучасної психології та психотерапії: інтегративні тенденції (тенденція до інтеграції психологічної науки та психотерапевтичної практики, тенденція до інтеграції особистості клієнта за допомогою психотерапії чи до формування цілісності соціальної системи (наприклад, організації, підприємства, спільноти) із застосуванням методів групової психотерапії чи соціально-психологічних тренінгів, тенденція до інтеграції між собою різноманітних психологічних концепцій і напрямів, тенденція до інтеграції прийомів різноманітних психотерапевтичних напрямів, тенденція до інтеграції в психотерапевтичний процес елементів духовних практик, тенденція до теоретичного розгляду духовних аспектів психіки, тенденція до інтеграції психологічної науки з іншими науками), холістичність, процесуальність, домінування розвиваючої психотерапії, утилітарність, екологічність, розгляд духовного компонента психіки, гуманізм, феноменологічність[1; 2].

На нашу думку, екологічність та розгляд духовного компоненту на сьогоднішньому етапі становлення суспільства мають виступати домінантою у спрямуванні психотерапевтичної взаємодії в процесі надання психологічної допомоги. А.Приходченко та А.Іванченко, аналізуючи цю проблему сьогодення, зосереджують свою увагу на тому, що до найважливіших завдань сучасності належить необхідність пріоритету духовності, загальнолюдських цінностей і як наслідок – екологічного імперативу[11]. І починати потрібно реалізовувати це завдання із спрямування на екологічність сучасної освіти (фундаментального принципу екологічного спрямування людського суспільства), спрямовувати її розвиток та становлення в напрямі екологічної культури. Цей процес має здійснюватися у тісній співпраці із психологічною службою системи освіти тому, що забезпечення культурної революції та трансформування економічної свідомості в екологічну є досить багатошаровим і складним процесом, який, в свою чергу, вимагає конструктивної психологічної підтримки суспільства взагалі.

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. 1.      Андреев А.С. Современные тенденции развития психологи и психотерапии. Интегративный тенденции / А.С.Андреев // Горизонты образования. – 2011. - №2 (32). – Севастополь: Рибэст, 2011. – С.68-74.
  2. 2.      Андреев А.С. Современные тенденции развития психологии и психотерапии / А.С.Андреев // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Go/2012_2/Andreev.pdf
  3. 3.      Васильева В.Н. Формирование экологического мышления в процессе образования / В.Н.Васильева // Инновации и образование. Сборник материалов конференции. Серия “Symposium”, выпуск 29. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. - С.273-287
  4. 4.       Глобальний План Маршалла еко-соціальна альтернатива – інтерв’ю «Всеукраїнській технічній газеті» N 98—99 від 25 листопада 2004.
  5. 5.      Лагутин А. О. Экологическая культура как фактор устойчивого развития общества: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. культурологии. - Краснодар, 2001. - 22с.
  6. 6.      Льовочкіна А.М. Основи екологічної психології: Навч. посібник – К.: МАУП, - 2004. - 136с.
  7. 7.      Новейший философский словарь / сост. А.А.Грицанов. – Минск: Изд. В.М.Скакун, 1998. – 896с.
  8. 8.      Осташук М. Еволюція екологічного мислення в теоретичних засадах живої етики / М.Осташук // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: В-во Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2011. – Вип.16. – Ч.1. – С.128-136.
  9. 9.      Панов В.И. Экологическая психология: опыт построения методологи / В.И.Панов. – М.: Наука, 2004. – 197с.
  10. 10.  Панок В.Г. Практична психологія. Теоретико-методологічні засади розвитку. Монографія. – Чернівці: Технодрук, 2010. - 486с.
  11. 11.  Приходченко А.А., А. В. Іванченко А.В. Екологічна психологія – проблеми та перспективи / А. А. Приходченко, А.В.Іванченко //Збірник матеріалів МНПК “Перший Всеукраїнський з’їзд екологів”
    http://eco.com.ua/sites/eco.com.ua/files/lib1/konf/1vze/zb_m/0044_zb_m_1VZE.pdf
  12. 12.  Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. – К.: Либідь, 2008.  – 560ст.
  13. 13.  Разенкова Д. Ф. Экологическая культура: социально-философские аспекты формирования: Дис. … канд. филос. наук : 24.00.01. — М., 2001. — 162 с. — РГБ ОД, 61:01-9/453-6.

14.  Роговая О.Г. Становление эколого-педагогической компетентности специалиста в области образования. Автореф. дис. на соиск. учен. степ. Доктора пед. наук. - Санкт-Петербург, 2007. - 41с.