Я.В.Чаплак
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ДО ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича
У статті розкрито основні компоненти професійної та психологічної готовності майбутніх практичних психологів до професійної діяльності у закладах освіти щодо надання різноманітних видів психологічної допомоги. Визначено актуальність досліджень даної проблеми. Виокремлено професійно-значимі утворення майбутніх спеціалістів практичної психології, які впливають на ефективність надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу в освітніх закладах.
Ключові слова: професійна компетентність, особистісно-професійні утворення, види готовності до професійної діяльності, психологічні показники та детермінанти готовності.
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
Практичний психолог – дуже відповідальна професія вже тим, що вона передбачає втручання у життя іншої людини. Психологи досліджують фізичні, емоційні та соціальні аспекти поведінки людини, застосовують наукові принципи і теорії, психологічні методи у розв’язанні практичних питань, проводять консультації, приймають участь у складанні навчальних програм, проводять лабораторні експерименти і т.п. Від шкільних психологів, адміністрація та педагогічний колектив, перш за все вимагають допомоги учням у подоланні їх навчальних труднощів. Однак крім навчальних учні переживають особистісні труднощі, які пов’язані із школою та сім’єю. Допомога таким учням суттєва та може бути більш складною частиною професійної діяльності шкільного психолога.
Сучасні науковці-дослідники стверджують, що майбутні психологи-практики ще в стінах вищого навчального закладу повинні вивчати практичний передовий досвід практичної психології, формувати свою професійну майстерність та здійснювати роботу щодо самовдосконалення (І.Зязюн[14], В.Рибалка[21],). Підготовку психолога-практика сучасні дослідники розглядають через розвиток у майбутніх фахівців професійного мислення (С.Максименко[16], В.Панок[19], Н.Пророк[20]); соціальної активності (О.Бондаренко[5], М.Гуліна[10]); самовиховання і психолого-педагогічних засад його організації (Г.Абрамова[1], Г.Балл[4], І.Зязюн[ ], В.Рибалка[21] та інші); професійної креативності (С.Шандрук[27]); професійної компетентності (І.Зязюн[14], В.Панок[19], В.Рибалка[21]); критичності мислення, здібностей до прогнозування, імпровізації, інноваційності (С.Васьківська[7], П.Горностай[9], Л.Карамушка[18], С.Максименко[16]); формування творчого потенціалу особистості майбутнього практика (Ю.Альошина[2], О.Бондаренко[5], Н.Пророк[20], В.Рибалка[21]); формування пізнавальної активності у професійній діяльності та розвиток загальної та психологічної культури ( В.Рибалка[21], Н.Чепелєва[26], С.Шандрук[27]) як підготовку до науково-дослідницької діяльності (Л.Бурлачук[6], П.Горностай[9], М.Гуліна[10], Л.Карамушка[18], С.Максименко[16]); формування світогляду (А.Деркач[11], В.Зазикін[11], В.Рибалка[21], Н.Чепєлєва[26]). Найважливіший елемент майстерності практичного психолога в загально навчальному закладі – визначення актуального поля професійної діяльності щодо надання психологічної допомоги особистості учням та іншим учасникам навчально-виховного процесу(О.Бондаренко[5], Р.Нємов[17], В.Панок[19], С.Шандрук[27]). У сучасних умовах особливу значимість, щодо підготовки психолога-практика з учнівським колективом, має виявлення контингенту потребуючих психологічної допомоги серед учасників навчально-виховного процесу, профілактика алкоголізму та наркоманії, зміцнення сім’ї, попередження безробіття, соціалізація ринку праці (В.Панок[19]). Психолого-педагогічний аспект цієї роботи проявляється в майстерності мобілізації власної активності людей, які потребують психологічної допомоги(Ю.Альошина[2], О.Бондаренко[5], Р.Нємов[17] та інші).
РЕЗУЛЬТАТИ ТЕОРЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ
Предметно-інструментальна основа професійної діяльності психолога-практика включає професійні знання та досвід. Професія практичного психолога передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі психологічної роботи, в конкретній психологічній службі чи окремому спеціалізованому центрі щодо надання психологічної допомоги[22,с.42].
Аналіз готовності до діяльності як комплексу здібностей представлений у працях таких відомих класиків-психологів як Б.Г.Ананьєв[3], С.Л.Рубінштейн[24] та інших науковців-дослідників, які включають у структуру здібності, різноманітні властивості та якості особистості. Здібність виступає при цьому, як більш загальна категорія у відношенні до цих властивостей та якостей.
О.Г.Ковальов, у свою чергу, розглядає готовність до діяльності як властивість особистості, яка включає в себе свідомість особистісної та суспільної значимості діяльності, позитивне ставлення до неї та здатність до її виконання. На думку вченого, проблема формування готовності особистості до майбутньої діяльності представлена моральною проблемою формування ставлення до трудової діяльності як суспільного обов’язку та особистому визнанню. Готовність до праці в цьому плані включає морально-психологічний та професійний види готовності. При цьому морально-психологічна готовність до майбутньої діяльності автор бачить у якості складної структури, яка включає відповідний перелік компонентів: усвідомленість суспільної та особистісної значимості трудової діяльності, любов (радість, насолода) до праці, здібність трудитися в колективі[15].
Із розвитком гуманістичної науки проблема психологічних станів людини все частіше опинялося в полі зору дослідників(К.Роджерс[23]). Стан – явище універсальне, його розглядали і філософи, і психологи, і педагоги. Прихильники особистісного підходу(В.Рибалка[21], С.Шандрук[27]) вважають стан готовності цілісним проявом особистості у відповідних умовах життя та діяльності, які мають різну стійкість у часі. Під психологічним станом готовності розуміється внутрішнє налаштування, пристосування можливостей особистості до успішних дій в даний момент. Тобто готовність до того чи іншого виду діяльності характеризується, перш за все, психологічним станом особистості, який проявляється безпосередньо перед початком діяльності, коли необхідно остаточно прийняти рішення про свою готовність до виконання поставленої задачі. Цей складний особистісний стан залежить від характеру майбутньої діяльності, від особистих якостей і властивостей людини (М.Гуліна[10], І.Зязюн[14], Н.Пророк[20], С.Шандрук[27]). Він виникає на основі передбачення ситуації, майбутньої дії та характеризується налаштованістю й мобілізованістю психіки на подолання труднощів і перешкод, на досягнення певного результату.
Розрізняють, психологічну готовність, яка визначається як особливий психічний стан, що забезпечує успішне виконання професійних завдань, прийняття самостійних рішень. М.Дьяченко, Л.Кандибович кваліфікують психологічну готовність як професійно важливе та складне особистісне утворення, яке включає в себе: позитивне ставлення до професії, достатньо стійкі мотиви діяльності; адекватні вимогам професійної діяльності риси характеру, здібності, прояви темпераменту; необхідні знання, уміння, навички; стійкі професійно важливі особливості сприймання, пам’яті, уваги, мислення, емоційно-вольових якостей і так далі[13].
Суттєвим компонентом професійної готовності є психологічна готовність, яка може виступати як у вигляді стійких установок, мотивів, рис характеру, так і у вигляді психічного стану[13,с.284]. Психологічна готовність майбутнього психолога-консультанта – це суттєва передумова цілеспрямованої діяльності, її регуляції, стійкості і ефективності. Вона допомагає майбутньому спеціалісту успішно виконувати свої обов’язки, вірно використовувати свої знання, досвід, особисті якості, зберігати самоконтроль і перебудовувати свою діяльність при появі непередбачуваних перешкод [12].
Психічний стан готовності – це актуалізація та пристосування можливостей особистості для успішних дій в даній галузі[13,с.284]. До психологічної готовності відносяться такі складові – стійкі: професійно значущі якості, здібності, характер, досвід, і динамічні: усвідомлення завдань, умов, в яких буде відбуватися її виконання, визначення шляхів досягнення і т.д. На психологічну готовність впливає не лише стійкі психічні особливості, якості людини а й ті конкретні умови в яких здійснюється діяльність. До зовнішніх і внутрішніх умов, що обумовлюють психологічну готовність, слід віднести: зміст завдань, їх проблеми, новизну, творчий характер; середовище діяльності; особливості стимулювання дій і результатів; мотивацію, прагнення до досягнення того чи іншого результату; оцінку ймовірності його досягнення; самооцінка власної підготовленості; стан здоров’я і фізичне самопочуття; особистий досвід мобілізації сил на вирішення певних завдань; вміння контролювати і регулювати рівень свого стану готовності; уміння налаштовуватись, створювати оптимальні внутрішні умови для майбутньої діяльності(А.Деркач[11], В.Зазикін[11], В.Панок[19], В.Рибалка[21]).
Готовність як психічний стан, це налаштування на визначену поведінку при виконанні навчальних та трудових завдань, установка на активні та цілеспрямовані дії, актуалізація та пристосування можливостей особистості для успішних дій в даний момент приводяться в рух наступними механізмами: пізнавальні (розуміння професійних задач, оцінка їх значимості, значення способів розв’язку, уявлення про вірогідні зміни щодо умов праці); емоційні (почуття професійної честі та відповідальності, впевненість в успіху); мотиваційні (потреба успішно виконувати перші практичні завдання, інтерес до процесу їх вирішення, спрямованість на досягнення успіху та показати себе з кращого боку); вольові (мобілізація сил, подолання сумнівів і так далі (М.Дьяченко[12]).
Особистісна готовність студентів до професійної діяльності має складну динамічну структуру і є сукупністю інтелектуальних, рефлексивних і психофізіологічних компонентів у їх співвідношенні з проблемами молоді. Особливості особистісної готовності до професійної діяльності з клієнтами полягають в формуванні в студентів-практичних психологів умінь і навичок психологічного обстеження особистості клієнтів, їх груп, моніторингу змісту та умов, проблем особистісного розвитку, встановлення психологічного діагнозу, визначення причин, що утруднюють розвиток, навчання та працю; здійснення психолого-корекційних заходів для усунення можливих відхилень у психічному розвитку і поведінці, подолання різних форм девіантної поведінки, формування адекватної соціально-корисної життєвої позиції (Г.Абрамова[1],О.Бондаренко[5], С.Ґледінґ[8], В.Рибалка[21], В.Панок[19] та інші). Формування особистісної готовності майбутніх практичних психологів до різних напрямків психологічної роботи залежить від психологічних показників та детермінант, які визначаються розвиненістю інтелекту, комунікативності, емпатії, прогнозування, ідентифікації, самовизначення(Ю.Альошина[2], С.Васьківська[7], П.Горностай[9], Р.Нємов[17], Н.Пророк[20], В.Рибалка[21], С.Шандрук[27]). Важливу роль у підвищенні готовності майбутнього спеціаліста до творчої професійної діяльності відіграє рефлексія психологів, їх здатність орієнтуватися не тільки на результат своєї праці й шляху її досягнення, але й самого себе як суб’єкта своєї діяльності. Здатність до саморефлексії деякі автори розглядають як основну умову розвитку особистості професіонала та як показник зрілості того чи іншого наукового спрямування[11,с.64]. Отже, психологічна готовність – це необхідна умова успішної і ефективної діяльності, зміст і структура якої визначається вимогами діяльності до психічних процесів, станів, досвіду і якостей особистості. Вона передбачає оволодіння загальнонауковими знаннями, набуття знань, умінь, навичок необхідних для виконання майбутніх професійних функцій, вміння вирішувати професійні завдання, а також комплексом особистісних якостей, що визначають професійну стійкість і готовність до праці.
Особливої значущості надають науковці особистісному аспекту фахової підготовки психолога-практика (В.Рибалка[21], Н.Чепелєва[26]). Вирішити завдання особистісно-професійного розвитку спеціаліста у галузі практичної психології можна шляхом групової психокорекції з глибинною орієнтацією, що сприятиме подоланню внутрішніх суперечностей психіки, розвитку професійно необхідних особистісних якостей та фахових умінь. У практиці надання психологічної допомоги значну роль відіграє розуміння життєвої ситуації та психічної реальності іншого(К.Роджерс[23]).
В інтересах психологічної готовності раціонально здійснювати систему професійної орієнтації молоді, вивчати професійну діяльність, визначати її психофізіологічні вимоги до людини, створювати методику для визначення особистісних якостей і психофізіологічних процесів, адекватних умовам професійної діяльності. Найбільший моральний і матеріальний ефект суспільство отримує тоді, коли кожен трудиться по здібностях. Але це ніяким чином не зменшує великої значущості формування і підтримки психологічної готовності в ході навчальної і практичної діяльності.
Як зазначає М.Дьяченко: «Два види готовності студента – професійна і психологічна – до праці знаходяться в єдності та взаємодіють у процесі його діяльності»[13,с.285]. Одна з основних вимог до майбутніх психологів-практиків щодо діяльності в сферах психологічного консультування полягає в тому, щоб вони ставилися до неї з великою професійною серйозністю, а не так як до заняття, на яке просто витрачається час. Вони мають бути віддані своїй справі, яка полягає в тому, щоб допомагати клієнтам стати більш продуктивними, повноцінно жити[13,с.385]. Лише жага знань, стремління знайти істину та здатність донести свої думки до свідомості інших людей допоможуть студентам-психологам навчитися конструктивно впливати на клієнтів[13,с.385]. Один із найкращих способів зацікавитися процесом підготовки психолога-практика – відповідати своїй природній зацікавленості у пізнанні навколишнього середовища. Але в консультуванні так багато абстракцій та складних питань, які просто не піддаються розумінню.
Зміст професійної готовності психолога-практика поєднує в собі усвідомлення високої ролі та соціальної відповідальності, стремління активно (самостійно та творчо) виконувати професійні завдання, установку на активізацію та мобілізацію здобутих у вищому навчальному закладі якостей, умінь і навиків.
На думку М.Дьяченка: «Одним із показників професійної готовності студента є професійна мобільність, яка залежить від підготовленості студента не до одного виду діяльності, а до різних»[13,с.285]. Професійна мобільність, за словами автора, – «…можливість і здібність успішно переключатися на іншу діяльність чи змінювати вид праці. Основна умова професійної мобільності володіння системою узагальнених прийомів та уміння ефективно їх застосовувати при виконанні яких-небудь завдань у різних сферах і порівняно легко переходити від одної діяльності до іншої»[13,с.288]. Професійна мобільність повинна бути результатом оволодіння не одним видом підготовленості до діяльності, а історично створеними загальними формами і способами діяльності[13,с.285].
Таким чином, готовність спеціаліста включає в себе професійну придатність особистості (сукупність індивідуальних особливостей людини, здібностей та характерологічних рис, суттєвих для успішного професійного спілкування та діяльності, а також відсутність показників, які роблять неможливим участь людини в професійній діяльності) і підготовленість до діяльності (знання, вміння та навики, здобуті у процесі професійної підготовки). Професійна готовність студента – це особистісна якість і суттєва умова ефективності діяльності після закінчення ВНЗ. Тобто, вона допомагає молодому спеціалісту успішно виконувати свої обов’язки, правильно використовувати знання, досвід, зберігати самоконтроль і перебудовуватися при появі непередбачених перешкод.
А.Деркач на основі теоретичного аналізу професійної готовності, зосереджує увагу на тому, «…що готовність випускників ВНЗ до професійної діяльності як ступінь оволодіння ними професійною майстерністю необхідно вивчати в діяльнісних проявах особистості, коли особистість розвиває свої складні загальні та спеціальні можливості, нею засвоюються нові способи вирішення професійних завдань, розширюється система професійних умінь і навичок, змінюється система потреб і цінностей суб`єкта праці»[11,с.45].
Таким чином, готовність - активно-діючий стан особистості, установка на визначену поведінку, мобілізованість сил для виконання завдання. Для готовності до дій потрібні знання, вміння, навики, налаштованість і рішучість здійснити ці дії[13,с.87]. Готовність до певного виду діяльності (гра, навчання, праця) має мати визначені мотиви та здібності[13,с.87-88]. Психологічними умовами виникнення готовності до виконання конкретної навчальної чи трудової задачі є її розуміння, усвідомлення відповідальності, бажання добитися успіху, визначення послідовності та способів роботи[13,с.87-88]. Гальмують появу готовності пасивне ставлення до завдання, безпечність, відсутність плану дій та наміру максимально використовувати свій досвід. Недостатність готовності призводить до неадекватних реакцій, помилок, до невідповідності функціонування психічних процесів тим вимогам, які вимагає ситуація[22].
Готовність студента-випускника до професійної діяльності після закінчення ВНЗ – психологічний фактор успішного виконання своїх обов’язків, правильного використання здобутих знань, навиків, умінь, порівняно швидкою адаптацією до умов праці, підвищення кваліфікації[13,с.88].
А це вказує на те, що професійна готовність психолога-практика до успішної консультативної діяльності із старшокласниками пов’язана з адекватністю наявного професійного та особистісного інструментарію конкретним завданням і структурі діяльності щодо надання психологічної допомоги. У залежності від виду надання психологічної допомоги профіль потрібних компетенцій може суттєво змінитися, однак можна узагальнити такі професійно-особистісні утворення, які є необхідними в будь-якому спрямуванні консультативного процесу: глибоке розуміння предмету діяльності, професійний досвід і знання; навики системного мислення, вміння проблематизувати, висока креативність і здатність знаходити нестандартні рішення, й можливо, висока динамічність мислення; орієнтація на досягнення мети, готовність долати труднощі, стремління до максимілізації результату, уміння спроектувати процес майбутньої діяльності, визначити потрібні ресурси та проаналізувати можливі сценарії розвитку ситуації; гнучкість та адаптованість в комунікації, вміння доносити свої думки до клієнта, знаходити взаємоприйнятні рішення; уміння навчатися безпосередньо в межах діяльності, швидко адаптовуватися до змінних умов, наполегливість, самостійність у постановці цілей[11]. Тобто, перехід освіти на суб’єктну основу з установкою на саморозвиток особистості вимагає високої внутрішньої активності студентів, ріст якої можливий лише в умовах проектно-створюючих технологій, які забезпечують задоволення суб’єктивних потреб кожного студента у відповідності з його індивідуальними особливостями.
ВИСНОВКИ
Таким чином, на основі проаналізованої наукової літератури, критеріями готовності до діяльності шкільного психолога-практика прийнято вважати такі: стійкі мотиви вибору професії, сформована спрямованість на діяльність у різних видах надання психологічної допомоги; глибоке володіння знаннями психології дітей різного шкільного віку та методами її пізнання; наявність умінь застосовувати теоретичні знання у розв’язанні практичних задач; розуміння професійних задач, їх значущості, чітке уявлення про необхідні якості, знання, вміння, навичків психолога у теперішньому та майбутньому часі; об’єктивна самооцінка професійно значущих якостей особистості, наявність умінь організації самовиховання, самовдосконалення; стан упевненості в собі, як психолога; установка на активні та цілеспрямовані дії, налаштування на визначену поведінку в умовах розв’язання професійних завдань; стан задоволеності вибором професії, практичною діяльністю, спілкуванням з учасниками навчально-виховного процесу, батьками; психологічна стійкість: витримка, самоконтроль, відсутність страху перед клієнтами, емоційної напруги та інше.
На основі даного теоретичного дослідження, можна зробити висновок, що всі науковці-дослідники, які вивчають проблему формування готовності студентів ВНЗ та професійної діяльності психолога, включають в її структуру такі компоненти, як мотиви вибору професії, професійна спрямованість (позитивне ставлення до своєї професії, установка на професійну діяльність), професійно-значущі якості особистості; широкий об’єм знань, умінь і навиків; емоційні та вольові властивості студента, його стани. Тому, що складне і динамічне життя психолога-практика накладає високі вимоги до його особистості, ступеня його психологічної надійності.
Практичному психологу часто доводиться опинятися в стресових ситуаціях, зустрічатись з болем, стражданнями, іноді відчувати себе безсилим перед обставинами. Як бачимо, професія психолога, передбачає специфічні психічні і емоційні навантаження: намагання розібратися в проблемах клієнтів, що знаходяться в стресових або кризових ситуаціях; можливість стати об‘єктом прояву агресії клієнта; не виключена навіть можливість суїциду клієнта тощо. Тобто, процес формування готовності майбутніх психологів-практиків до практичної діяльності у ЗНЗ має за своєю суттю універсальний характер, вбирає в себе усі напрями й аспекти діяльності педагогічного навчального закладу. Головне тут полягає в тому, щоб ВНЗ, озброюючи майбутніх спеціалістів психологічної служби в ЗНЗ глибокими теоретичними знаннями, міцними навичками та вміннями, необхідними для успішної практичної роботи, виховували любов до своєї професії, захопленість, одержимість, готовність до подолання будь-яких труднощів, безмежне прагнення творити, шукати, осмислювати та впроваджувати у практику передові ідеї та кращий досвід. Досягти такого результату можна лише цілеспрямованою діяльністю вищих навчальних закладів, побудованою на основі особистісного підходу, що найбільше сприяє розвиткові самобутності, індивідуального почерку професіонала, орієнтує на підготовку не просто практичного-психолога, а психолога-майстра, наставника, художника своєї справи.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Абрамова Г.С. Практикум по психологическому консультированию. – 2-е издание. – М.: Издательский центр «Академия», 1996. – 128с.
2. Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – 2-е издание. – М.: Независимая фирма «Класс», 2000. – 208с.
3. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977. – 380с.
4. Балл Г. Сучасний гуманізм і освіта // Психолог. К.: Видавничий дім «Шкільний світ»., 2003. -- №53. – С.3-5.
5. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237с.
6. Бурлачук Л., Морозов Д. Словарь-справочник по психологической диагностике. – СПб: Питер, 2000. – 356с.
7. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256с.
8. Глэддинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. – СПб: Питер, 2002. – 736с.
9. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. – К.: Наукова думка, 1995. – 128с.
10. Гулина М. Терапевтическая и консультативная психология. - СПб: Речь, -- 2001. – 352с.
11. Деркач А.А., Зазыкин В.Г. Акмеология: Учебное пособие – СПб: Питер, 2003. – 256с.
12. Дьяченко М. Психологические проблемы готовности к деятельности. – Минск: БГУ, 1976. – 175 с.
13. Дьяченко М., Кандыбович Л. Психологический словарь-справочник. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. -576с.
14. Зязюн І. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312с.
15. Ковалев Г.А. Механизмы и эффекты процессов активного социального обучения // Вопросы психологии межличностного познания и общения. – Красноград: Куб. гос. ун-т, 1983. – С.127-135.
16. Максименко С.Д., Ільїна Т.Б. До проблеми розробки освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного психолога // Практична психологія та соціальна робота. – К.: Соціс Геллап, №1 -- 1999. – С.2-6.
17. Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. Для студ. Вузов. – М.: Гуманитарный мздательский центр ВЛАДОС, 2001. – 528с.
18. Основи психолого-управлінського консультування: Навч.посіб./ Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, М.В.Войтович та ін.; За наук. ред. Л.М.Карамушки. – К.: МАУП, 2002. – 136с.
19. Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . - К.: Ніка-Центр, 2002. – С.18-28.
20. Пророк Н.В. Практичний психолог: професійно важливі якості // Психологія. - Донецьк, 2002. -- №1. – С.16-17.
21. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології. – К.: Ніка-Центр. 2003. – 204с.
22. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учебное пособие: В 2 кн. – М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. – Кн.1: Система работы психолога с детьми разного возраста. – 384с.
23. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. М.: Прогресс -Универс, 1994.-480 с.
24. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: в 2 т. – М., 1989. – Т. 1. – 411 с.
25. Терлецька Л.Г. Ігри, в які грають дорослі (досвід навчання практичних психологів системи освіти) // Практична психологія: теорія, методи, технології. – К.: Ніка-центр, 1977. – С. 220-226.
26. Чепелева Н.В., Уманец Л.И. Проблемы личностной подготовки психолога-практика в условиях вуза // Мат-лы междунар. к-ции “Актуальные проблемы психологической службы. Теория и практика”. – Одесса, 1992. – С.111-113.
27. Шандрук С.К. Специфіка підготовки практичних психологів до професійної діяльності // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах . - К.: Ніка-Центр, 2002. – С.32-34.