Ян Чаплак
(м.Чернівці)
 
ОСОБИСТІСНІ КОМПОНЕНТИ ЗАГАЛЬНОЇ МОДЕЛІ КОНСУЛЬТУВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
 
 Аналіз останніх публікацій. Аналіз літератури з даної проблеми засвідчує, що  психоконсультативна робота з учнівською молоддю, в першу чергу, носить психолого-педагогічний зміст, має психологічні й педагогічні форми та методи (Р.С.Нємов, Р.В.Овчарова, В.Г.Панок. Невід’ємною складовою діяльності психологів-практиків є консультативна робота. В працях вітчизняних і зарубіжних психологів-консультантів Ю.Є.Альошиної, О.Ф.Бондаренка, Р.Брауна, П.П.Горностая, С.В.Васьківської, С.Ґледінґа,  Л.М.Карамушки, Д.Котлера, С.Д.Максименка, В.Г.Панка поставлена і в основному вирішена проблема майстерності психолога-практика у сфері психоконсультування.
 
Сучасні науковці-дослідники стверджують, що майбутні психологи-практики ще в стінах вищого навчального закладу повинні вивчати практичний передовий досвід практичної психології, формувати свою професійну майстерність та здійснювати роботу щодо самовдосконалення (Г.Балл, І.Зязюн, Н.Пов’якель, В.Рибалка). Підготовку психолога-практика сучасні дослідники розглядають через розвиток у майбутніх фахівців професійного мислення (С.Максименко, В.Панок, Г.Хомич); соціальної активності (О.Бондаренко, М.Гуліна, Л.Долінська); самовиховання і психолого-педагогічних засад його організації (Ж.Вірна, А.Деркач, О.Ігнатович, Н.Литвинова, І.Маноха, Н.Ничкало, О.Пєхота, Н.Побірченко, Е.Помиткін); професійної креативності (С.Марков, В.Моляко, В.Рибалка, С.Шандрук); професійної компетентності (І.Зязюн, В.Панок, В.Рибалка, В.Семиченко); критичності мислення, здібностей до прогнозування, імпровізації, інноваційності (Л.Карамушка, Н.Литвинова, В.Моргун, Н.Ничкало, О.Самойлов); розвиток загальної та психологічної культури (Я.Коломінський, В.Рибалка) як підготовку до науково-дослідницької діяльності (П.Горностай, М.Гуліна, Л.Карамушка, С.Максименко); формування світогляду (В.Моргун, Н.Чепєлєва); формування теоретичних та практичних положень молодіжної політики та практичної соціально-психологічної роботи з молоддю (Б.Ананьєв, І.Бех, А.Деркач, Я.Коломінський, Г.Костюк).
Теоретичний аналіз основного матеріалу. Особистісне консультування можна виділити як вид психологічної допомоги, адресованої тим, хто відчуває труднощі в самореалізації: в досягненні цілей, задоволенні тими чи іншими потребами, прийнятті рішень. Людина звертається до психолога, коли в тій чи іншій мірі усвідомлює свої труднощі та може описати їх. В якості особистісних проблем старших школярів виступають внутрішні конфлікти, які перешкоджають їх нормальної життєдіяльності (навчанню, грі, спілкуванню, праці). Внутрішній конфлікт виникає через невідповідністю між актуальною потребою та можливістю її задоволення [1].
Визначення змісту психологічної  консультативної роботи зі старшокласниками передбачає аналіз ефективності основних теоретичних підходів для роботи з цією віковою категорією та конструктивного використання різних галузей консультування має одне з основних значень для обґрунтування специфіки реалізації та розвитку особистості учнів старших класів в умовах навчально-виховного процесу в закладах освіти.
Якщо старшокласнику немає з ким поспілкуватися, а до шкільного психолога він відчуває довіру, його звернення за допомогою у вирішенні навчальних труднощів чи у виборі професії буде лише приводом для серйозної розмови. У таких випадках психологу потрібно зрозуміти основний мотив звернення старшокласника та перебудувати установку з діагностичної на допомагаючи[1].
Позиція психолога, який із старшокласником обговорює його особистісні труднощі досить і досить серйозна. Перш за все психолог не батько, не вчитель. Він не виховує, не навчає, не роз’яснює норми поведінки, не осуджує та не оцінює. Тільки з позиції прийняття психолог здатний допомогти підлітку осмислити те, що заважає йому самореалізуватися та подолати труднощі в досягненні мети. Психолог приймає старшокласника незалежно від того, що б він не говорив, які б вчинки не здійснював. Спеціалісту мало подолати антипатію до асоціального, непривабливого старшого школяра чи зайняти нейтральну позицію. Щоб допомогти старшокласнику відкритися, до нього потрібно виявити зацікавлене ставлення[1; 2]. Потребуючого старшокласника не обманеш навіть талановито зіграним гарним ставленням. Тільки з позиції прийняття, симпатизуючи учню, психолог може виразити своє ставлення до вчинку та його негативним діям. Тоді його слова та ставлення будуть мати суть для старшокласника. Практик допоможе старшокласнику розібратися у труднощах його власного життя, якщо встановить вірну дистанцію, не стане шукати з ним приятелювання, але й не буде демонструвати свою зверхність. Однак ініціатива у спілкуванні завжди у психолога. Він відчуває, як потрібно розмовляти із певним типом особистості [1, с.36-40]. Допомагаючи старшокласнику подолати його особистісні труднощі, психолог надає йому підтримку.
Досвід психологів-практиків свідчить про те, що ефективна робота з учнями  старших класів можлива при наявності відповідних умов. Щоб увійти у внутрішній світ старшокласника, необхідно чітко представляти особливості соціального контексту розвитку цього учня, «якість життя» та її реалії: стан медицини, екології, інститутів сім’ї та школи, соціальний, економічний, політичний аспекти сучасного йому буття [2,с.81]. Таким чином, для будь-якого психолога-практика, який працює зі старшокласниками обов’язкові психологічна грамотність, уміння застосовувати знання вікових особливостей учнів, їх індивідуальних відмінностей у своїй роботі. Психолог спілкується не з представником статі чи віку, не з носієм тих чи інших рис, а з унікальним індивідом, невід’ємним від соціального свого середовища (школа, сім’я, вулиця), який знаходиться у відповідній системі взаємостосунків із дорослими та однолітками. Учень в кожний момент життя несе в собі й своє минуле, і своє майбутнє. Успішне психологічне консультування учнівської молоді передбачає оволодіння практичними психологами його основними складовими як загальної моделі консультування в даному напрямі.
Л.М.Карамушка на основі аналізу психологічної літератури, а також на власному досвіді консультативної діяльності у загальну модель психологічного консультування включає такі компоненти як: мотиваційний, когнітивно-смисловий, операційно-технологічний, особистісний та організаційний [3, с.36-37]. Якщо розглядати ці компоненти на основі особистісного підходу, то можна стверджувати, що такі компоненти як мотиваційний, когнітивно-смисловий, операційно-технологічний та організаційний являються особистісними тому, щона основі вищезазначених компонентів визначаються основні особистісно-професійні утворення психолога-практика, які є необхідними для ефективного консультування старшокласників із різноманітних проблем.
Таким чином, загальна модель психологічного консультування учнівської молоді повинна містити відповідні особистісні компоненти такі як: мотиваційний, когнітивно-смисловий, операційно-технологічний та організаційний (див. табл. 1.).
Таблиця1.
Особистісні компоненти загальної моделі консультування учнівської молоді
Компоненти
Характеристика
1.
Мотиваційний компонент
Визначення рівня мотивації адміністрації, педагогічного колективу, учнівського колективу та батьків щодо психологічного консультування старшокласників із нагальних психологічних проблем та формування в них вираженої позитивної мотивації щодо отримання такого виду допомоги
2.
Когнітивно-смисловий компонент
Психологічний аналіз основних запитів адміністрації, педагогічного колективу, батьків та учнівської молоді на психологічне консультування психологом-практиком та здійснення їх типології
3.
Операційно-технологічний компонент
Обґрунтування доцільності використання практичними психологами ЗНЗ різних стратегій, методів і форм психологічного консультування учнівської молоді, введення його основних етапів залежно від специфіки запитів учасників навчально-виховного процесу
4.
Організаційний компонент
Аналіз використання практичними психологами можливих організаційних форм психологічного консультування старшокласників залежно від виду організації навчально-виховного процесу ЗНЗ взагалі, типу запиту тощо.
Сукупність спонукань особистості старшокласника, завдяки яким він звертається до психолога-консультанта за допомогою у розв’язанні різноманітних проблем можна визначити як мотиваційним компонентом психологічного консультування учнівської молоді. Мотивом до психологічного консультування є внутрішнє спонукання конкретної особистості – старшокласника як усвідомлення потреби звернення до психолога-консультанта щодо розв’язання відповідних проблем, які є в наявності. Але для появи такого спонукання необхідно створити відповідні зовнішні сприятливі умови (див. табл.2).
Таблиця 2.
Сприятливі зовнішні умови, які є мотивом звернення старшокласника до консультанта
Сприятливі зовнішні умови
1.
Формування у старшокласників відповідного рівня психологічної культури у навчально-виховному процесі. Психологічна просвіта учнів, розкриття можливостей сучасної наукової психології, і зокрема різних видів надання психологічної допомоги: психологічна діагностика, психологічна корекція, психологічна терапія та психологічне консультування, сприятимуть усвідомленню ними психології в успішному становленні своєї особистості.
2.
Розвиток у старшокласників психологічної компетентності, тобто здатності виявити психологічну проблему, психологічний аспект у формуванні своєї особистості.
3.
Формування в учнівських колективах творчого середовища, пов’язаного з виникненням потреби в інноваційних технологіях у шкільній та позашкільній діяльності учнівської молоді.
Важливою передумовою формування у старшокласників мотивації до психологічного консультування є наявність кваліфікованого психолога-практика, який спроможний допомогти особистості учня розв’язати відповідні проблеми[4; 5; 6].
Когнітивно-смисловий компонент моделі психологічного консультування учнівської молоді передбачає психологічний аналіз практичними психологами основних запитів учасників навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи та батьків старшокласників. Консультант на цьому етапі має вміти збирати потрібну інформацію, визначати проблемні ситуації та формулювати основні проблеми, будувати їх структуру та актуалізувати пріоритетні протиріччя[3,с. 47].
Висновки. Таким чином, можна зробити висновок, якщо запит старшокласника розглядати як певну проблему, то вона відображає ситуацію, в якій бажане не збігається з реальним. Тут потрібно зосередити увагу на тому, що в одній і тій же проблемній ситуації старшокласника можуть бути сформульовані найрізноманітніші проблеми, а це вказує на те, що потрібно визначити основну проблему, яка впливає на виникнення інших. Діяльність психолога-практика має бути організована так, щоб можна було одночасно допомагати клієнту очевидну проблему і визначати фактори, які її створили і будуть породжувати аналогічні проблеми, якщо не виявити їх джерело у конкретній ситуації. Перехід освіти на суб’єктну основу з установкою на саморозвиток особистості вимагає високої внутрішньої активності студентів, ріст якої можливий лише в умовах проектно-створюючих технологій, які забезпечують задоволення суб’єктивних потреб кожного студента у відповідності з його індивідуальними особливостями.
Література
1.                Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237 с.
2.                Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256 с.
3.                Основи психолого-управлінського консультування: Навчальний посібник // Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, М.В.Войтович та ін.; За наук. ред. Л.М. Карамушки. – К.: МАУП, 2002. – 136 с.
4.                      Панок В. Реформування змісту, форм і методів підготовки практикуючих психологів як нагальна вимога суспільної практики // Проблеми підготовки і підвищення кваліфікації практичних психологів у вищих навчальних закладах. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С. 18−28.
5.                      Пов’якель Н.І. Психологічна готовність до партнерства і особливості професійної саморегуляції практичного психолога: Зб. наук. пр. “Психологія”.– К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. 1998. – Вип. II. –С. 102−108.